На сучасному етапі розвитку України як правової держави, одним із найактуальніших питань є вдосконалення національного законодавства, творення національної правової системи, яка б відповідала європейським стандартам, потребам захисту прав і свобод громадян.

При порушенні будь-яких конституційних прав чи власних інтересів, фізична або юридична особа звертається до суду, інших державних правозахисних органів, розраховуючи на те, що держава захистить їх від неправомірних дій і допоможе поновити порушені права та законні інтереси.

Проте, захист прав, свобод та інтересів не завершується прийняттям рішення компетентного органу. Після даного юридичного акту наступає процедура виконання прийнятого рішення, і саме тут, нерідко, виникають проблеми, які зводять нанівець високі конституційні гарантії та владні рішення, підривають авторитет влади і авторитет вищого Закону, а також в цілому імідж держави.

Функції виконання судових рішень, а також рішень уповноважених на їх прийняття органів (посадових осіб), покладені на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Вона є досить молодим відомством у структурі виконавчої влади, від якого також залежить стабільність в суспільстві і авторитет держави. Адже кожен громадянин країни має відчувати себе під захистом держави.

Правовою основою діяльності державної виконавчої служби є Конституція України, Закони України "Про державну виконавчу службу", "Про виконавче провадження".

Проте, як свідчить практика, у процесі виконання державною виконавчою службою рішень, досить частим явищем є виникнення конфліктів між учасниками виконавчого провадження (державним виконавцем, стягувачем, божником): з одного боку – такі протиріччя виникають через невідповідність одних норм чинного законодавства іншим, а з другого – ухилення боржника від виконання своїх обов’язків і т.п.

Часті неузгодження, суперечки виникають при виконанні рішень по спорах, що виникають у житлових правовідносинах, зокрема, при виселенні боржниката вселенні стягувача. Порядок здійснення виконавчих дій при виконанні такої категорії рішень передбачено статтею 79 Закону України "Про виконавче провадження".

Виходячи з положень зазначеної статті, виконання рішення про виселення боржника провадиться лише у разі, якщо боржником воно не виконано в установлений державним виконавцем строк, визначений відповідно до статті 24 цього Закону.

Примусове виконання рішення про виселення боржника здійснюється державним виконавцем не пізніше 60 робочих днів з моменту невиконання боржником рішення про його виселення в установлений державним виконавцем строк. У разі невиконання обов’язку по примусовому виселенню боржника в терміни, визначені цією статтею, державний виконавець несе дисциплінарну відповідальність, встановлену законом.

Виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи (осіб), яка виселяється, її майна, домашніх тварин та у забороні даній особі користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають лише особи, які визначені у виконавчому документі.

Державний виконавець зобов’язаний письмово повідомити боржника про день і час примусового виселення. Відсутність боржника, повідомленого про день і час виселення, не є перешкодою для виконання рішення.

Поряд з цим, виселення здійснюється у присутності понятих за сприянням органів внутрішніх справ з обов’язковим описом майна державним виконавцем. Один примірник акта опису майна вручається під розписку боржникові. Державний виконавець у необхідних випадках забезпечує в установленому порядку зберігання майна боржника, але не більше як три роки, з покладенням понесених витрат на боржника. Після завершення трирічного строку невитребуване майно реалізується в порядку, передбаченому для реалізації безхазяйного майна.

Якщо виконання рішення здійснюється за відсутності осіб, які підлягають виселенню, державний виконавець зобов’язаний провести опис майна та зазначити його вартість. Описане майно передається на відповідальне зберігання особі, яка державним виконавцем призначена охоронцем майна.

Передане на зберігання майно боржника видається йому державним виконавцем на підставі акта після сплати боржником витрат на його збереження. Якщо боржник відмовляється сплатити витрати за зберігання майна, вони компенсуються за рахунок реалізації частини майна боржника.

Положеннями статті 80 Закону України "Про виконавче провадження" визначено порядок виконання рішення про вселення стягувача.

Після одержання виконавчого документа про вселення стягувача державний виконавець встановлює строк для добровільного його виконання боржником. У разі добровільного виконання рішення про вселення стягувач і боржник підписують акт, який передається державному виконавцеві разом із заявою стягувача про повернення йому виконавчого документа.

Поряд з цим, у разі невиконання рішення про вселення стягувача у добровільному порядку вселення здійснюється примусово державним виконавцем.

Примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, вказане у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому.

Державний виконавець зобов’язаний письмово повідомити боржника і стягувача про день і час примусового вселення. Відсутність боржника, повідомленого про день і час вселення, не є перешкодою для виконання рішення про вселення.

У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувача, до нього застосовуються штрафні санкції, передбачені статтею 87 цього Закону, та вселення здійснюється у присутності понятих, із залученням працівників органів внутрішніх справ. Про виконання рішення про вселення стягувача державним виконавцем складається акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні.

У випадку подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має право звернутися до державного виконавця з заявою про відновлення виконавчого провадження. У цьому випадку державний виконавець має право повторно провести примусове вселення стягувача та застосувати до боржника подвійні штрафні санкції, передбачені статтею 87 цього Закону.

Виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не провадиться, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача у цьому випадку вирішується в судовому порядку.

Проте, сторони виконавчого провадження, зокрема, боржники, при проведенні таких дій посилаються на норми статті 41 Конституції України, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним; статті 47 Конституції - кожен має право на житло. Так, зазначені норми є незаперечними і вказані права є гарантовані основним Законом держави, але будь-яке право породжує певний обов’язок.

Поряд з цим, відповідно до статті 124 Конституції, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Варто зазначити, що виконавче провадження є завершальною стадією судочинства і державними виконавцями здійснюються виконавчі дії в межах наданих їм повноважень, і, лише у порядок і спосіб, визначені цим рішенням.

Проаналізувавши норми Конституції, Закону України "Про виконавче провадження" можна зробити висновок про те, що законодавець надає громадянам, юридичним особам можливості захисту їх порушених прав та інтересів в судовому порядку. Відповідно таке право надано усім учасникам виконавчого провадження. Так, будь-який процесуальний документ, складений в ході проведення виконавчих дій, може бути оскаржено як до начальника відповідного органу ДВС, так і до суду.

Поряд з цим, положеннями статтеі 33 зазначеного Закону передбачено що, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення.

Тобто, як вбачається з вищенаведеного, норми цього Закону все-таки консолідуються із нормами основного Закону держави – Конституції.

Кожна влада, яка опікується авторитетом держави та цінує довіру власних громадян, народу, має дбати про чітке і своєчасне виконання законів, владних і інших рішень, визначених законодавством, проте без взаємодопомоги та розуміння останніх досягнення позитивного результату не є можливим.

Спеціаліст І категорії відділу
законодавчо-правового забезпечення
Департаменту Державної виконавчої служби
Н.І.Мартинишин