Міністр юстиції Микола Оніщук: «До 2009 року запрацює недержавна форма виконання рішень судів»

Останнім часом головне юридичне управління країни – Міністерство юстиції – очолювали «нові-старі» міністри, ротація яких здійснювалася залежно від того, хто очолює уряд. Нового керманича Мін’юсту можна із упевненістю назвати абсолютно новим керівником, адже до цього Микола Оніщук не займав жодних міністерських посад. Свіжа кров для Мін’юсту? Так. Однак, сівши у нове для себе крісло, новий міністр одразу дав зрозуміти, що кардинальних змін, зокрема кадрових, у його відомстві не очікується. Дійсно, навіщо руйнувати той позитив, який вже існує, адже попередник передав справи Міністерства, за словами Миколи Оніщука, в цілому у непоганому стані. Для виконання нових завдань, поставлених Президентом перед головним юристом країни, мають бути поєднані професійний потенціал як «старої команди», так і тих, хто прийшов з новим Міністром. Отже, яких подальших ініціатив слід очікувати від Міністерства юстиції у питаннях проведення судової реформи країни, реформування Державної виконавчої служби, створення нової моделі нотаріату та боротьби з корупцією тощо? Ці та багато інших цікавих тем в ексклюзивному інтерв’ю «Правовому тижню» розкрив Міністр юстиції Микола Оніщук.

– На нещодавній «гарячій лінії» ви казали про можливе запровадження в Україні інституту приватної форми виконання судових рішень. Яким чином ця ідея може бути реалізована? Які нормативно-правові акти необхідно прийняти для цього та які зміни слід внести до чинного законодавства України?

– Ідея запровадження інституту недержавної форми виконання судових рішень не є новою. В ряді європейських країн вона давно діє і з успіхом доводить свою ефективність. Наприклад, в Угорщині майже половину судових рішень виконує приватна виконавча служба. На мій погляд, запровадження подібного інституту сприятиме боротьбі з корупцією. Це той випадок, коли лікуватимемо не наслідки корупції, а її причини.

Водночас вважаю, що в Україні використання недержавних форм виконання судових рішень на першому етапі має носити обмежений характер. Зокрема, сфера дії приватних виконавців не повинна поширюватися на випадки, коли у справі відповідачем є держава, на рішення судів з сімейних та трудових спорів, а також на виконання кримінальних покарань. А якщо йдеться про зобов’язальні відносини, і, зокрема, стягнення майна (коштів), то діяльність приватних виконавців стане у пригоді. Певна річ, організація цього потребуватиме комплексних заходів, з-поміж яких – внесення змін до відповідних законів «Про виконавче провадження», «Про державну виконавчу службу» або прийняття окремого законодавчого акта, покликаного врегулювати ці відносини. До того ж необхідно сформувати систему для сертифікації приватних виконавців, створити асоціацію приватних та державних виконавців, ввести деондологічні правила, тобто правила їх професійної діяльності тощо. На жаль, подібної системи в Україні наразі не створено, хоча вона має стати важливим елементом загальної правової культури. Тобто йдеться не лише про законодавчу складову цього питання, а й про створення професійного середовища як приватних, так і державних виконавців. На моє глибоке переконання, цей комплекс запланованих Мін’юстом заходів не має альтернативи.

– А як бути зі створенням конкурентних засад щодо виконання судових рішень, якщо інститут приватної виконавчої служби буде все ж таки запроваджено?

– Конкурентні засади має забезпечити держава. Саме вона повинна надати позивачу право звернення або до приватної, або до державної виконавчої служби за виконанням судового рішення. Це стане ще одним чинником підвищення якості діяльності виконавчої служби, зменшення негативних ризиків та проявів корупції.

– Коли ж очікувати на появу принципово нового інституту для нашої держави?

– Це завдання вже поставлено перед моїми заступниками й колективом міністерства. У найближчі кілька місяців має бути підготовлено пакет необхідних законодавчих та організаційних змін, необхідних для запровадження приватної виконавчої служби. Більше того, це питання стане одним з елементів урядової програми, яка має бути найближчим часом схвалена Кабінетом Міністрів і презентована Верховній Раді для затвердження. Це надасть безпосереднє політико-правове підгрунтя для того, аби внести відповідний законопроект до парламенту. Отже, очікуємо, що до кінця поточного року ми створимо реальне підгрунтя для інституту недержавної форми виконання судових рішень в Україні.

– Які першочергові законодавчі ініціативи Міністерства стосовно судової реформи?

– У цьому питанні міністерство буде тісно співпрацювати з Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права при Президентові України. Оскільки судова реформа є загальнонаціональною проблемою і стосується гарантій захисту прав і свобод громадян України, то повинна бути консолідація політичної волі всіх сторін – не лише Президента та уряду, а й парламенту, судової гілки влади, громадських організацій тощо. Останні події свідчать, що в основному така воля існує.

А підходів до реформування судової системи, на нашу думку, два. По-перше, зміни в рамках існуючого конституційного регулювання, по-друге – запровадження системи заходів, які передбачають внесення змін до Конституції. Останній варіант має більш значимий ресурс можливих змін, оскільки визначальні засади, діяльність і формування судової системи так чи інакше прописані в Основному Законі. Відтак, вдосконалення, яке не спирається на внесення змін до Конституції, є доцільним, проте не несе елементу кардинальності.

– Але й у межах чинної Конституції вже сьогодні можна зробити першочергові кроки, які вплинуть на ефективність та якість правосуддя…

– Безумовно, ми їх зробимо. По-перше, слід зменшити навантаження на суди першої інстанції шляхом вилучення з юрисдикції цих судів розгляду справ щодо накладення адмінстягнення за порушення правил дорожнього руху. Це майже третина всіх справ, які знаходяться на розгляді у судах. Відповідний законопроект невдовзі отримає парламент. По-друге, необхідно змінити процедуру доступу до суддівської професії. Це, зокрема, питання добору, підготовки та призначень суддів на посади. Наступне, не менш важливе, питання - спеціальна підготовка кандидата на посаду судді, зокрема його дворічне стажування в Академії суддів. Крім того, призначення суддів на посади не повинні здійснюватися органами з вираженими політичними функціями.

– Тобто ви як міністр виступаєте за змінення порядку призначення та безстрокового обрання суддів на посади?

– Не тільки призначення, але й звільнення, адже переконаний, що функція призначення суддів на посади має бути віднесена до компетенції спеціально утворених для цього органів держави, яким є Вища рада юстиції.

– Однак саме цей конституційний орган перетворився останнім часом на «табір політичних репресій» для суддів…

– Дійсно, цей орган необхідно деполітизувати, заборонивши представництво в ньому народних депутатів як мінімум. Більше того, на мій погляд, більшість складу ВРЮ мають складати судді. Останніх, до речі, може пропонувати на посади Верховна Рада, що й буде вважатися опосередкованим представництвом депутатського корпусу у Вищій раді юстиції. Окрім цього, для забезпечення авторитету таких призначень Міністерство юстиції пропонуватиме, аби ВРЮ очолював за посадою Глава держави. Проте це потребує відповідних конституційних змін.

– Таким чином, зникає й необхідність у першому призначенні Президентом суддів строком на п’ять років. За нього це робитиме ВРЮ?

– Так. У нашому баченні перше призначення строком на три роки (а не на п’ять, як нині) на посаду професійного судді і подальше його обрання безстроково прийматиме безпосередньо Вища рада юстиції, яку очолюватиме Президент як гарант захисту конституційних прав і свобод громадян. До речі, необхідно також виписати нові вимоги до членів ВРЮ. Вважаю, вони мають працювати на постійній основі, а вік, з якого людина може стати членом Ради, коливатиметься в межах 35-40 років. І найголовніше, функції дисциплінарного переслідування суддів мають бути відокремлені від прийняття рішення стосовно їх дисциплінарної відповідальності. Тобто йдеться, по-суті, про запровадження окремих служб дисциплінарних інспекторів як при ВРЮ, так і при кваліфкомісіях, що матимуть право порушувати провадження стосовно судді за заявою та проводити дисциплінарне переслідування, а саме: з’ясовувати обставини справи, збирати доказову базу тощо (за аналогією зі стадією досудового розслідування). Роль «квазісуду» в цьому випадку виконуватиме ВРЮ або кваліфкомісії. У такий спосіб ми вирішуємо одну з найголовніших проблем – члени ВРЮ одночасно не виконуватимуть функцій переслідування, обвинувачення судді та винесення дисциплінарного стягнення стосовно того чи іншого судді.

– А як спростити притягнення судді до дисциплінарної відповідальності?

– Слід обмежити юрисдикцію судів щодо оскарження рекомендаційних рішень стосовно притягнення судді до відповідальності. Приміром, ВРЮ за наслідками розгляду дисциплінарної справи приймає рішення рекомендувати парламенту звільнити суддю з посади. Проте на практиці ці рішення «торпедуються» в суді і, досить часто, не доходять до парламенту. В даному випадку оскарженню мають підлягати рішення парламенту, а не ВРЮ, яка висловлює лише свою позицію щодо дисциплінарної відповідальності судді. Адже питання стосовно звільнення судді з посади приймає Верховна Рада, а не Вища рада юстиції.

– Якою ви бачите формулу призначення суддів на адмінпосади?

– Якщо слідувати європейському досвіду, то жодний порядок призначення суддів на адмінпосади, що діє та діяв в Україні, йому не відповідає і не вважається ідеальним. Наприклад, у Франції це здійснює міністр юстиції за поданням Національної магістратури (український аналог ВРЮ).

– Які заходи вживатиме Міністерство юстиції для подальшого розвитку нотаріату, адже відомо, що ця ланка є найпроблемнішою в його роботі?

– Заходи, вже вжиті у галузі реформування нотаріату, вважаю правильними, адже зі збільшенням граничної чисельності нотаріусів зникли підстави для корупції у питаннях видачі дозволів на право зайняття нотаріальною діяльністю. Але цього замало. На мій погляд, на цьому не можна зупинятися, і черговим кроком Міністерства юстиції у цьому напрямі має стати підвищення ролі органів самоуправління нотаріусів, зокрема Української нотаріальної палати. Держава має делегувати їм певні функції, пов’язані з встановленням нотаріальних округів і чисельності нотаріусів у них, тощо. Більше того, у парламенті знаходиться законопроект щодо внесення змін та доповнень до ЗУ «Про нотаріат», яким, зокрема, передбачено зрівняння у правах державних та приватних нотаріусів щодо вчинення нотаріальних дій у спадкових справах. Інше важливе питання, яке пропонує розв’язати цей законопроект, – збільшення терміну стажування кандидата на посаду нотаріуса до двох років.