| Євген Корнійчук: Робота юридичних департаментів міністерств і відомств якісно покращиться |
Пане Євгене, почнемо з теми відстоювання інтересів держави в судових процесах. Нерідко ми стикаємося з доволі несподіваними рішеннями судів не на користь держави. Невже у нас держава так слабко відстоює власні інтереси? Чи, можливо, це навпаки свідчить про те, що вітчизняне судочинство є абсолютно незалежним?
Давайте розведемо ці питання. Питання формування суддівського корпусу знаходиться поза межами компетенції Мін’юсту. Однак ми поставили перед урядом питання щодо підпорядкування Міністерству юстиції Державної Судової Адміністрації, яка впливає на призначення суддів. Але це питання ще не вирішено, і у мене є сумніви, що воно вирішиться найближчим часом.
Водночас Мін’юст впливає на декілька сфер, що стосуються правосуддя. Це - судові експертизи (всі інститути підпорядковані міністерству), представництво інтересів держави (Уряду, Мін’юсту, всіх центральних органів виконавчої влади) в судах, розробка законодавства про судоустрій і статус суддів (ми виробляємо позицію уряду з цього приводу).
Новий Уряд поставив перед нашим міністерством завдання не тільки захищати інтереси Кабінету Міністрів, але й надавати допомогу всім центральним органам виконавчої влади у питаннях представництва інтересів української держави. Це означає, що правова робота буде організовуватись зовсім на іншому, якісному рівні. В цьому контексті Мін’юст отримав повноваження впливати на призначення голів юридичних департаментів, відділів всіх міністерств і відомств, центральних органів виконавчої вдали, включаючи державні підприємства. Міністерство має здійснювати моніторинг діяльності цих підрозділів, проводити в разі необхідності для їх співробітників навчання, а також звертатися до уряду з пропозиціями щодо звільнення з роботи тих, хто не справляється зі своїми обов’язками. Останнє положення є новелою. Я вважаю її необхідною, адже представництво інтересів держави в судах на сьогодні не є задовільним. Саме через застосування судових механізмів держава позбувається власності. У юристів такі випадки називаються "междусобойчиками" – коли підприємство звертається до себе самого через дочірні підприємства і створює зобов’язання перед третіми особами чи перед державою. Через це держава останніми роками втратила багато активів і продовжує їх втрачати. Ми в міністерстві намагаємося поставити цьому надійний заслон.
Чому законодавство допускає "междусобойчики"?
Законодавство використовується недобросовісними підприємцями, які намагаються заволодіти державним майном. Ми готуємо зміни до діючих нормативних актів для того, щоб унеможливити взагалі, чи максимально ускладнити цей процес. Водночас я глибоко переконаний, що якби у державі ефективно працювали правоохоронні органи – прокуратура та інші компетентні органи, то таких зловживань було б набагато менше. Адже в кожному випадку рейдерства, недобросовісного заволодіння майном, у тому числі державним – чи то через банкрутство, чи то через незаконні оборудки із створенням так званих спільних підприємств (коли майно державної компанії, яка не підлягає приватизації за законом, вноситься в спільну діяльність із приватною структурою), - до приватних структур переводяться всі фонди, які мають ринкову вартість і державне підприємство залишається фактично ні з чим – воно надалі заборонене до приватизації, але фактично воно не володіє тим майном, яке має за статутом. Це неприпустимо.
Які приклади втрати держмайна і приклади перемоги в спорах наведете?
Про наші перемоги говорити поки що зарано, адже ми працюємо лише два місяці. Але ми створюємо передумови для таких перемог. Ми вже звернулися до судів з клопотаннями про перегляд тих справ, в яких держава втратила майно. В цьому контексті можна багато говорити про підприємства нафтогазової промисловості - ліцензії, які перейшли в приватні руки поза конкурсами, нерухомість (наприклад – будинок, у якому розміщувалася НАК "Надра" на вул. Володимирській був виведений зі статутного фонду і проданий приватній структурі). Ми зараз займаємося поверненням цього майна.
Це можна назвати реприватизацією?
Про реприватизацію можна говорити тоді, коли відбулася прозора і чесна приватизація. Коли ж майно було подароване друзям, родичам і знайомим, я не думаю, що це можна назвати приватизацією. Це підтвердить кожен юрист.
Як Україна в юридичному сенсі відстоює свої позиції в газових питаннях?
Я від Мін’юсту працюю в складі робочої групи з перевірки господарської діяльності НАК "Нафтогаз". В рамках перевірки ми дізналися багато нового про діяльність компанії в 2007 році. Я не хочу говорити про порушення, які відзначали ГоловКРУ, чи Мінекономіки – оскільки це питання їхньої компетенції. Я скажу про те, що на сьогодні, на жаль, Статут "Нафтогазу" й досі не відповідає українському законодавству, до нього треба терміново вносити зміни. Ми звернули увагу Уряду на це і зараз готуємо зміни до Статуту. Крім того, спостережна рада й інші наглядові органи від Уряду на підприємстві не сформовані і не працюють. Ми звернули увагу й на цей юридичний пробіл. Також треба сказати й про численні порушення в контрактній сфері, в тому числі й в роботі з "Газпромом". Адже відомо, що звинувачення Російської Федерації щодо несплати за газ не мають юридичних підстав, оскільки між "Нафтогазом" і "Газпромом" на даний момент не існує прямих договірних стосунків. Тому розмови про те, що ми не платимо «Газпрому», дещо дивні з юридичної точки зору.
Тобто є привід звернутись до суду?
Так, є привід звернутись до суду.
Як вирішується питання з підпорядкуванням Державного департаменту з питань виконання покарань?
Рада Європи вважає, що Державний департамент з питань виконання покарань має бути підпорядкований саме Міністерству юстиції. З формальної точки зору країна виконала зобов’язання перед Радою Європи в цій сфері, оскільки існує постанова, яка передбачає вчинення державної політики в сфері виконання покарань через Міністерство юстиції України. Мін’юст завдяки цій постанові отримав повноваження щодо спрямовування діяльності Департаменту, і, відповідно, контролю за його діяльністю. З іншого боку – Закон "Про кримінально-виконавчу службу" передбачає, що державну політику у сфері виконання покарань проводить саме Департамент, тобто в Законі й слова про Мін’юст немає. І не треба бути юристом, щоб зрозуміти, що саме законом визначається статус того чи іншого державного органу, а не постановою Уряду, яка є підзаконним актом. Тобто існує певна колізія в законодавстві, над усуненням якої нам потрібно працювати, щоб дійти до єдиного знаменника.
З іншого боку, Україна вже формально виконала свої зобов’язання перед Радою Європи і на підставі постанови уряду, про яку я вже згадав, Мін’юст вже здійснює свою контрольну функцію.
Ми з Департаментом проводимо багато спільної роботи для покращення умов утримання в СІЗО і колоніях. Я вже відвідав низку закладів виконання покарань, зокрема був у Вінницькій колонії, де перебуває більше третини засуджених до довічного ув’язнення, відвідав Білоцерківську колонію, Київське СІЗО. Наша команда вже вивчила проблеми пенітенціарної системи. Ми дуже швидко опрацювали першочергові заходи щодо покращення діяльності Департаменту. Серед них визначено багато нових позицій, зокрема - розвиток системи пробації, про яку постійно говорять представники Ради Європи, питання, пов’язані із окремим утриманням засуджених, хворих на активну форму туберкульозу, СНІД. Ми разом із Департаментом намагаємося комплексно вирішити існуючі проблеми.
| На попередню сторінку |
