23 листопада 2007 року у голландському місті Гаага було підписано Заключний акт 21-ї Дипломатичної сесії Гаазької конференції з міжнародного приватного права, яка завершила п’ятирічну роботу з розробки проекту Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інші форми сімейного утримання. Делегація України на чолі із заступником Міністра юстиції Валерією Лутковською взяла участь у роботі 21-ї Дипломатичної сесії ГК МПП разом з делегаціями 70 держав та 8 міжнародних організацій.

Разом з Конвенцією був прийнятий Протокол про право, що застосовується до зобов’язань про утримання, який становить окремий інструмент міжнародного приватного права, що стосується аліментів у сімейних правовідносинах, і визначає право, що застосовується до зобов’язань про утримання.

Чим же особливим відзначається нова Конвенція? Головне, що її визначає –для Гаазької конференції це, напевно, наймаштабніший проект за історію існування організації. Адже Конвенція має замінити вже існуючі конвенції у сфері зобов’язань про утримання, а саме Гаазьку Конвенцію про визнання і виконання рішень стосовно зобов’язань про утримання від 2 жовтня 1973,¹ Гаазьку Конвенцію про визнання і виконання рішень стосовно зобов’язань про утримання дітей від 15 квітня 1958, і навіть Конвенцію ООН про стягнення аліментів за кордоном 1956 року,² про що власне йдеться у статтях 48 і 49 нової Конвенції.³

У цілому обидва проекти стали результатом інтенсивної роботи протягом 2003 – 2007 років утвореної з цією метою Спеціальної комісії. До розробки були залучені не лише експерти держав, які є учасницями Гаазької конференції, але й фахівці з інших держав та міжнародних організацій.

Починаючи розробку нового міжнародного інструменту, Постійне Бюро ГК МПП поставило за мету досягнення Конвенцією наступних цілей: стати глобальним документом, що стосується визнання і виконання зобов’язань про утримання і ґрунтується на найефективніших положеннях існуючих конвенцій; врегулювати питання співробітництва державних органів; врахувати майбутній розвиток на національному і міжнародному рівнях системи стягнення аліментів і можливості, які виникають завдяки інформаційним технологіям; поєднати максимальну ефективність з гнучкістю, яка необхідна для ратифікації якомога більшою кількістю держав.

Кожне положення нової Конвенції стало результатом узагальнення і вивчення практики застосування, а також ґрунтовного аналізу позитивного досвіду та прогалин у регулюванні Гаазької Конвенції про визнання і виконання рішень стосовно зобов’язань про утримання від 2 жовтня 1973, Конвенції ООН про стягнення аліментів за кордоном 1956 року, які на сьогодні є найпоширенішими у світі міжнародними інструментами у сфері стягнення аліментів, так само як й інших міжнародних документів, що мають регіональний характер.

Таким чином, Конвенція покликана створити універсальний механізм, який би поєднував адміністративну і судову системи визнання і виконання рішень щодо зобов’язань про утримання, а також дозволити застосування положень Конвенції у державах з різними правовими системами.

Наскільки це вдалося розробникам, покаже час. Які ж можливості відкриває Конвенція для її майбутніх учасників, у тому числі й для України? Зупинимося на деяких основних положеннях нової Конвенції.

По-перше, слід відзначити широку сферу дії Конвенції. Передбачено, що Конвенція застосовуватиметься до зобов’язань про утримання: на дитину, віком до 21 року та на одного із подружжя.

Відповідно до статті 2 Конвенції Договірна держава, яка є стороною Конвенції може поширити її застосування на будь-які зобов’язання про утримання, що випливають з сімейних відносин, батьківства, шлюбу або родинних зв’язків.

Конвенція також дозволяє обмежувати вік дитини, до якої застосовуються її положення, 18 роками, шляхом внесення відповідних застережень.

По-друге, Конвенція врегульовує питання адміністративного співробітництва держав при її виконанні. Кожна Договірна держава призначає Центральні органи для виконання відповідних функцій, передбачених Конвенцією. Загальний підхід полягає в тому, що Конвенція має створити простий і швидкий механізм для співробітництва центральних органів держав, який при цьому дозволить знизити вартість процедури для заявника.

Важливим є те, що кожен Центральний орган несе свої власні витрати по застосуванню цієї Конвенції і не вимагає від заявника оплати за надані послуги.

Серед функцій Центральних органів визначені передача клопотань, надання сприяння в отриманні правової допомоги, установлення місцезнаходження боржника або інформації про його доходи, надання документів та сприяння здійсненню належних виплат аліментів, взаємодія з метою налагодження співпраці між компетентними органами держав для виконання Конвенції, а також вирішення проблемних питань, що виникають при виконанні Конвенції.

Водночас, не виключається можливість делегування деяких функцій іншим органам чи організаціям.

Конвенцією передбачається, що заявники звертаються з відповідними заявами про стягнення аліментів через Центральні органи держав. З одного боку це гарантує заявнику отримання компетентної допомоги, з іншого боку дозволяє Центральним органам взаємно контролювати хід просування справи.

Водночас, Конвенція не позбавляє заінтересовану особу права безпосередньо звертатися із відповідною заявою до компетентного органу (суду або адміністративного органу), не залучаючи Центральні органи. Однак, у таких випадках положення Конвенції застосовуються не в повному обсязі.

Серед тих положень Конвенції, які спрямовані на покращення та полегшення співробітництва, слід відзначити ті, що передбачають запровадження спеціальних формулярів, які використовуються для повідомлень Центральними органами, а також ті, що визначають орієнтовний перелік даних, які як мінімум включаються до заяви, яка складається заявником, перелік додаткової інформації та супровідних документів.

Все це має сприяти уніфікації процесів звернення із заявами щодо стягнення аліментів.

По-третє, Конвенція стосується широкого кола питань, які можуть вирішуватися з метою або у процесі стягнення аліментів за кордоном. Так, особа, яка претендує на отримання аліментів, згідно цієї Конвенції може подати заяву:

a) про визнання або визнання і виконання рішення про стягнення аліментів;

b) про виконання рішення, прийнятого або визнаного в запитуваній Державі;

c) про прийняття рішення про стягнення аліментів в запитуваній Державі, коли немає ніякого існуючого рішення (одночасно може порушуватися питання про встановлення батьківства, коли це необхідно);

d) про прийняття рішення про стягнення аліментів в запитуваній Державі, якщо визнання і виконання рішення там неможливе або відмовлено через брак підстав для визнання і виконання;

e) про зміну рішення, винесеного в запитуваній Державі;

f) про зміну рішення, винесеного в іншій державі, ніж запитувана Держава.

Особа, яка сплачує аліменти (боржник) може на підставі Конвенції подати заяву про:

a) зміну рішення, винесеного в запитуваній Державі;

b) зміну рішення, винесеного в іншій державі, ніж запитувана Держава.

Містить Конвенція і положення про випадки, коли право звернутися з відповідною заявою про стягнення аліментів може бути обмежено. Особа, яка винна аліменти (боржник), не може порушити справу про зміну рішення або ухвалення нового рішення ні в якій іншій Договірній державі, до тих пір поки особа, на користь якої стягуються аліменти (кредитор), має місце постійного проживання в Договірній державі, в якій було ухвалено рішення про стягнення аліментів.

По-четверте, Конвенція визначає умови, за яких рішення про стягнення аліментів прийняте судом або адміністративним органом в одній Договірній Державі (Державі походження), визнається та виконується в іншій Договірній Державі.

Конвенція визначає також підстави для відмови у визнанні та виконанні рішень про стягнення аліментів.

У визнанні та виконанні рішення завжди може бути відмовлено: якщо визнання та виконання рішення є явно несумісним з публічним порядком ("ordre public") запитуваної Держави; якщо мали місце порушення процесуального порядку розгляду справи; якщо триває провадження між тими самими сторонами і про той самий предмет; вже прийнято інше рішення є несумісним з рішенням, постановленим між тими самими сторонами і про тай саме предмет, за умови, що це останнє рішення відповідає умовам, необхідним для його визнання та виконання у запитуваній Державі.

Слід зазначити, що у деяких державах рішення про стягнення аліментів приймають не суди, а адміністративні органи. Визнання і виконання таких рішень також стане можливим завдяки Конвенції, яка прирівнює їх у даному випадку до судових рішень.

Важливим є також те, що Конвенція застосовується і до угод сторін про утримання, які підлягають визнанню і виконання так само як і рішення судів. Передумовою є лише те, що така угода повинна визнаватися національним законодавством тієї держави, в якій вона укладена (Наприклад, стаття 78 Сімейного кодексу України надає подружжю право укласти договір про надання утримання одному з них, а стаття 189 цього Кодексу надає право батькам укласти договір про сплату аліментів на дитину).

По-п’яте, одним із ключових моментів цієї Конвенції є забезпечення ефективного доступу заявника до безоплатної правової допомоги. З цією метою Конвенція врегульовує основні принципи надання правової допомоги, визначає її обсяг і порядок надання.

Зазначене вище дозволяє зробити висновок про те, що результатом 21-ої Дипломатичної сесії Гаазької конференції з міжнародного приватного права стало утворення нового міжнародно-правового інструменту, що встановлює правовий режим, за яким рішення про стягнення аліментів за кордоном, ухвалені в одній державі-учасниці, підлягають визнанню та виконанню за уніфікованою процедурою в інших державах-учасницях Конвенції. Так само Конвенція має спростити порядок звернення за кордон з позовами про стягнення аліментів. Держава, залежно від її правової системи, може застосовувати Конвенцію в повному обсязі або обмежитись її положеннями стосовно стягнення аліментів на дітей.

Варто зауважити, що у ході обговорення проекту Конвенції всі рішення приймалися консенсусом, і жодного разу не було застосовано голосування для прийняття тексту статей. Це, а також гнучкість, яку продемонстрували делегації з різними правовими системами при вирішенні найбільш складних питань, засвідчили значну заінтересованість держав-учасниць ГК МПП у розробці Конвенції і Протоколу.

Участь у роботі Дипломатичної сесії цілого ряду держав Латинської Америки, а також держав Азії та Африки (у тому числі цілого ряду держав, у яких поширений іслам), гнучка система приєднання до Конвенції дозволяє очікувати, що Конвенція у майбутньому створить єдиний механізм стягнення аліментів за кордоном у більшості держав світу.

Нову Конвенцію у день прийняття її тексту підписав представник делегації Сполучених Штатів Америки, що свідчить про намір цієї держави нарешті стати учасницею багатостороннього правового механізму стягнення аліментів, адже на сьогодні США не є стороною жодної конвенції з питань аліментів.

Все це дає підстави вважати, що у майбутньому Конвенція про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інші форми сімейного утримання може набути більшого значення, аніж сьогодні має Нью-Йоркська конвенція 1956 року про стягнення аліментів за кордоном та Конвенція про визнання і виконання рішень про зобов’язання про утримання 1973 року.

Попередній аналіз положень Конвенції засвідчує, що приєднання України до Конвенції не вимагатиме внесення змін до чинного національного законодавства.

Для України існування нових міжнародних документів універсального характеру, розроблених з урахуванням практики здійснення інших міжнародних договорів у цій сфері, матиме особливо важливе значення з огляду на можливість врегулювання питань щодо визнання та виконання іноземних судових рішень, що стосуються аліментних зобов’язань.

Досягнення Конвенцією максимального поширення у світі відповідає інтересам України, оскільки дозволить гарантувати можливість особам, що проживають в Україні, у першу чергу, громадянам України одержувати аліменти із-за кордону у спрощеному порядку завдяки налагодженому механізму взаємодії центральних органів держав та інших компетентних органів. Головний спеціаліст відділу міжнародного приватного права Департаменту міжнародного приватного права і міжнародної правової допомоги Міністерства юстиції України

Марія Сніжко

1. Закон про приєднання прийнято Верховною Радою України 14 вересня 2006 року. Конвенція набуде чинності 1 серпня 2008 року.

2. Закон про приєднання прийнято Верховною Радою України 20 липня 2006 року. Конвенція набула чинності 19 жовтня 2006 року.

3. Постійним Бюро ГК МПП було отримано від ООН дозвіл посилатися у преамбулі на Конвенцію 1956 року.