Міністерство юстиції розробило Концепцію державної політики щодо захисту прав людини в Україні. Зі слів Міністра юстиції Миколи Оніщука, за експертними оцінками, права і свободи людини - політичні, громадянські, соціальні, економічні, трудові, задекларовані в майже 40 статтях Конституції України, відповідають світовим стандартам та Декларації з прав людини. Але в царині забезпечення цих прав на практиці Україна є не надто успішною. Які питання ще належить вирішити? Про це - розмова з Миколою Оніщуком.

- Для мене, як для правника, особливо близькою є сфера відносин правосуддя, тобто право на справедливий судовий захист неупередженим, об’єктивним і незалежним судом, -зауважує Микола Васильович. - Також у зоні моєї особливої уваги як міністра юстиції - й проблема запобігання катуванням і нелюдському поводженню з людьми. Хоч Україна є членом ряду міжнародних угод щодо викорінення цих явищ, але ряд проблем залишається не розв’язаним.

Особливо це стосується пенітенціарної системи, досудового слідства. Для зміни ситуації на краще робиться немало. Підготовлено новий проект Кримінально-процесуального кодексу, у якому, серед іншого, йдеться і про докорінну реформу, й систему із запобігання насильству. Також реформується система пенітенціарної юстиції, однією з цілей якої є, зокрема, й попередження катувань та нелюдського поводження, приміром, в закладах виконання кримінальних покарань. На засіданні Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права при Президентові України я виступатиму з доповіддю про цей проект.

До того ж, нині недостатньо гарантованими є низка таких життєво важливих для людини прав, як право на працю, житло, безоплатну медичну допомогу, де держава суттєво послабила за останні роки гарантії державного фінансування. Можливо, в меншій мірі це стосується права на освіту...

- Чи не загостряться проблеми, пов’язані з реалізацією цих прав, в умовах нинішньої кризи?

- Слід очікувати, що навіть нині зреалізовані права і гарантії можуть опинитися під певною загрозою деформації у зв’язку з очікуваним спадом економічної та ділової активності. Бізнесмени, працюючі громадяни, тобто більш активні члени суспільства можуть знайти якийсь вихід із ситуації. Значно складніше буде інвалідам, пенсіонерам та тим, хто не має жодних інших фінансових джерел існування, окрім державної підтримки. Тому надзвичайно серйозне завдання держави - навіть у цих умовах зберегти існуючі гарантії, по суті, достоїнства людини, адже йдеться про те, щоб вона почувалася гідно, незалежно від свого майнового чи вікового стану.

- Зараз актуальними є права людини "другого покоління" - право на мир, екологічну- та ядерну безпеку тощо. В чому полягають законодавчі механізми їх реалізації?

- Це права, народжені часом, новими суспільними відносинами, станом розвитку продуктивних сил, у тому числі економіки, бізнесу...

Україна прагне бути учасником світового співтовариства і брати участь у реалізації міжнародних багатосторонніх угод, які регулюють питання в царині проблем планетарного характеру, наприклад, щодо потепління у світі, парникового ефекту тощо. Разом із тим, треба розв’язувати й проблеми у сфері національного законодавства, практики його застосування. Серйозної уваги потребує й підвищення рівня культури - екологічної, правової, культури правозастосування. У нас є певні напрацювання в цій сфері.

- Здається, не всі наші громадяни знають, що вони серед інших прав мають і такі... Чи є хоча б один позов, що стосується забезпечення прав "другого покоління"?

- Міністерству юстиції не доводилось бути відповідачем чи позивачем у таких справах. Ці позови поки що були б скоріше винятком. Але, мабуть, прецеденти вже є. А на майбутнє, думаю, таких позовів варто очікувати, зокрема в галузі права на екологічну безпеку, на інформаційну безпеку тощо. Ці права насправді є не менш значимими, ніж право на житло чи інші соціальні права. Адже без безпечних умов проживання, насамперед екологічних, все інше значною мірою втрачає сенс.

- Які кроки робить Україна для забезпечення прав і свобод людей зі спеціальним статусом, зокрема мігрантів?

- Міністерством юстиції підписано і подано до Кабінету Міністрів Концепцію закону про засади державної міграційної політики. У ній ідеться про першочергові завдання щодо вироблення стандартів і взагалі державної політики в галузі міграції на найближчу перспективу. Йдеться про еміграцію, імміграцію, міграцію - трудову, легальну, нелегальну... Нас до цього спонукає і прагнення до розширення стосунків з Євросоюзом, зокрема в контексті нової посиленої угоди про асоціацію з Європейським Союзом, яка очікується для підписання. І угода, і концепція ініційованого нами закону передбачає вжиття заходів, які мають забезпечити більш високий рівень стандартів, гарантій. Наприклад, для тих, хто шукає притулок.

Держава серйозно працює в цьому напрямку. Про це свідчить і будівництво та облаштування у трьох областях таборів для утримання нелегальних мігрантів з наступною їхньою ресоціалізацією. Для цього спорудження залучаються і кошти Євросоюзу.

Водночас є відчуття, що ми маємо одномоментно зробити надто багато. Окрім проблем, пов’язаних із правовою культурою, є ще й проблема браку державних коштів для створення необхідних умов для мігрантів, витрат на оплату праці психологів, медиків тощо. Разом з тим, наше завдання -домагатися, щоб права всіх громадян, як основоположні, конституційні, так і "другого рівня", забезпечувались якнайповніше.

- Які документи у сфері забезпечення прав і свобод людини побачать світ найближчим часом?

- Ми розробили низку законопроектів: "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання", "Про всеукраїнський референдум", "Про порядок організації і проведення мирних заходів", "Про звернення громадян", "Про громадські організації", "Про внесення змін до деяких законів України щодо участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики, вирішення питань місцевого значення", "Про місцевий референдум та інші форми безпосереднього волевиявлення територіальної громади", Адміністративно-процедурний кодекс та інші, спрямовані на формування досконалих законодавчих механізмів реалізації та гарантування конституційних прав людини.

Наприклад, кодекс адміністративних процедур відрегульовує взаємовідносини публічної влади з громадянином, який до неї звертається. Насправді це дуже важливий акт, адже особа реалізує велику частину своїх прав, безпосередньо звертаючись до органів державної влади чи місцевого самоврядування. Треба врешті-решт чітко на законодавчому рівні врегулювати ці питання і встановити правила відповідної поведінки органів публічної влади.

Та попри складнощі ми маємо чим пишатися, бо живемо у вільній країні. Досягнуто партнерських стосунків між органами публічної влади та громадянами. Все це важливі демократичні напрацювання України, які її громадяни сприймають вже не як досягнення, а як звичні речі.

60-ту річницю Загальної декларації прав людини ми відзначаємо з розумінням і усвідомленням того, що насправді ще багато належить зробити. Та з упевненістю можна стверджувати, що її положення залишаються важливим дороговказом для подальшого розвитку України як держави, яка сповідує загальнолюдські гуманітарні цінності та ідеали.

Інна КОСЯНЧУК, "Урядовий кур’єр"

ІСТOРИЧНA ДOВІДКA

Ідея прав людини почала формуватися у звичному для сьогодення значенні під час буржуазно-демократичних революцій у Європі та війни за незалежність у США в кінці XVІІІ - на початку XІX ст. Хоча були й більш ранні спроби. Зокрема, права людини були ідеологічним стрижнем Конституції Пилипа Орлика 1710 року, яка мала вплив на розвиток європейської конституційно-правової думки. Права людини стали основним гаслом і найбільшим здобутком тогочасних революцій і воєн. Одним із перших загальновизнаних конституційних актів в історії людства стала Декларація прав людини і громадянина 1789 р. у Франції, яку можна вважати предтечею Загальної декларації прав людини 1948 р.

10 грудня 1948 року в Парижі Генеральна Асамблея ООН урочисто прийняла Загальну декларацію прав людини - перший документ універсального характеру, який на міжнародному рівні проголосив основні громадянські, політичні, соціальні, економічні та культурні права і таким чином встановив їх стандарти.

Багато держав світу, в тому числі й Україна, включили посилання на Декларацію або її положення в свої конституції та конституційні акти. Більшість пактів, конвенцій і договорів з питань прав людини, прийнятих після 1948 року, грунтуються на її принципах. І нині Декларація залишається пріоритетним джерелом правозахисної діяльності й визначальним актом у сфері загального руху на захист прав людини.