| Микола ОНІЩУК: ’’Новий КПК — база для основних реформ у кримінальному процесі України’’ |
Нещодавно за участю Президента України відбулося засідання Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права, на якому було представлено проект нового Кримінально-процесуального кодексу України — ключового елемента всієї системи кримінальної юстиції. Прокоментувати особливості нового КПК редакція попросила голову Національної комісії, міністра юстиції України Миколу ОНІЩУКА.
— Реформа кримінального процесуального законодавства посідає одне із найважливих місць у комплексі юстиціарних реформ. Саме ця сфера законодавства є найбільш чутливою, де найчастіше обмежуються права та свободи громадянина. Це вимагає від нас особливої уваги, адже йдеться про забезпечення чітких та дієвих кримінально-процесуальних гарантій захисту цих прав.
В Україні вже більше семи років діє новий Кримінальний кодекс, тоді як сфера кримінального процесу й досі залишається нереформованою. Такий алогічний стан двох споріднених галузей навряд чи може ефективно служити завданням захисту прав і законних гарантій людини і громадянина України.
Як відомо, чинний КПК, введений у дію ще 1961 року, передбачав правила і стандарти, що діяли в колишньому СРСР з притаманною йому авторитарною ідеологією та правовими цінностями, які не відповідають сучасним потребам суспільства та держави. Найбільш значущі зміни в КПК були внесені Законом України від 21 червня 2001 року і відомі під назвою "мала судова реформа". Загалом же, зміни до Кодексу вносилися 152 рази.
Однак, незважаючи на таку кількість нововведень, дедалі очевиднішим стає те, що практика фрагментарних удосконалень закону не може змінити ситуацію, а лише слугує відстрочкою для запровадження нової моделі кримінального процесу, побудованої на ідеологічно інших принципах та засадах.
Історія створення проекту нового КПК починає свій відлік з моменту прийняття Верховною Радою України в 1992 році постанови про схвалення "Концепції судово-правової реформи в Україні" та створення того ж року першої робочої групи з напрацювання нового Кримінально-процесуального кодексу.
Додатковим стимулом до реформування Кодексу став вступ України до Ради Європи, коли вона взяла на себе зобов’язання щодо прийняття нового КПК. Ця авторитетна міжнародна організація жорстко критикувала чинний Кримінально-процесуальний кодекс. При цьому було констатовано: надмірну авторитарність та забюрократизованість процесу, в якому, власне, судове засідання відіграє дуже обмежену роль, практично повну відсутність змагальності та усунення сторони захисту від участі у збиранні та фіксації доказів, відсутність ефективних гарантій належного судочинства й надмірність та неврегульованість повноважень прокуратури, яка головним чином відповідає за забезпечення законності, а не за проведення розслідування. Говорилося й про відсутність судового контролю за діяльністю слідчих органів та міліції, сильний інституційний тиск щодо винесення обвинувального вироку та відсутність незалежності суддів, порушення демократичних стандартів щодо остаточності судового рішення або поваги до прийняття рішення судом.
Прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу також є необхідним елементом для реалізації євроатлантичних прагнень України. З 2005 року ухвалення нового КПК є складовою щорічних планів співпраці між Україною та ЄС і НАТО. Нова посилена угода Україна — ЄС, яка готується до підписання, також включила в себе вимогу щодо ухвалення нового Кримінально-процесуального кодексу.
І хоча саме українське суспільство очікує на прийняття нового КПК більше, аніж будь-яка із міжнародних інституцій, він досі залишається не прийнятим, і більше того — навіть концептуально не схваленим. Разом із тим, це не означає, що питанню проведення реформи кримінально-процесуального законодавства всі ці роки не приділялась увага. Навпаки, за цей час було здійснено 8 спроб підготувати проект Кримінально-процесуального кодексу. Однак більшості з них бракувало чіткої концепції оновлень кримінального процесу, які б забезпечили його відповідність міжнародним стандартам у сфері захисту прав людини з одного боку та ефективну незаформалізовану роботу правоохоронних органів з іншого.
Поворотним етапом у цьому процесі можна вважати видання двох указів Президента України, Першим із них розроблення нового КПК доручено Міністерству юстиції та Національній комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Указ Президента "Про План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи" від 20 січня 2006 року № 39). Іншим Указом затверджена Концепція реформування кримінальної юстиції України (Указ Президента "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України "Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів" від 15 лютого 2008 року №311"). Саме цей документ став відправною точкою та базою для побудови не лише ідеологічно нового кримінального процесу, а й реформування кримінального права та комплексного реформування системи органів і установ кримінальної юстиції.
Із метою реалізації визначених в указах завдань при Національній комісії була утворена робоча група з числа науковців та представників державних органів. У грудні ми представили результат нашої дворічної роботи і праці — новий проект Кримінального процесуального кодексу, який базується на положеннях Концепції.
Цій події передувала дуже кропітка робота, протягом якої проект пройшов експертизу в Раді Європи і отримав там схвальні відгуки. При цьому у висновках експертів РЄ було, зокрема, відзначено, що проект нового Кримінально-процесуального кодексу "чітко позиціонує себе в ряду схожих КПК континентальної Європи, добре структурований та відносно ефективний щодо захисту прав людини. Він є надійною базою для основних реформ у кримінальному процесі України".
На думку експертів Ради Європи, проект відрізняється від попередніх тим, що "закладає відповідну основу для добре виписаного континентального європейського кодексу". Таким чином, можна констатувати, що робоча група Національної комісії з розробки Кримінально-процесуального кодексу досягла відповідності проекту рекомендаціям.
Крім того, протягом 2007—2008 років Національна комісія за підтримки Департаменту юстиції США та Ради Європи провела низку "круглих столів" у провідних юридичних навчальних закладах (Харкові, Львові, Києві, Одесі), в яких взяли участь науковці, представники правоохоронних органів та судової влади України. Враховуючи зауваження експертів РЄ, пропозиції й коментарі українських правників, робоча група доопрацювала проект КПК. Таким чином і з’явилася його остаточна редакція. І хоча у цього проекту попереду ще досить довгий шлях, вже зараз слід відзначити ті позитивні напрацювання, які дають змогу вивести кримінальний процес в Україні на якісно новий рівень захисту прав та свобод громадянин, а також забезпечення потреб органів кримінальної юстиції.
Забезпечення процесуальної рівності та змагальності
сторін у кримінальному
провадженні
Серед ключових новел проекту можу відзначити таку, як забезпечення процесуальної рівності та змагальності сторін у кримінальному провадженні.
Досягти цього пропонується шляхом надання рівності у праві подачі інформації сторонами безпосередньо до суду. Таким чином, особи, що проводитимуть розслідування, вже не матимуть "монопольного" права на визнання інформації доказами, і кожна із сторін матиме рівні можливості в доведенні перед судом винуватості або невинуватості особи у вчиненні злочину.
Підвищення гарантій
захисту прав підозрюваних і обвинувачуваних
(обвинувачених, підсудних)
Ще одна новела — підвищення гарантій захисту прав підозрюваних і обвинувачуваних (обвинувачених, підсудних). Мова, зокрема, про заборону порушувати кримінальну справу проти конкретної особи, що дасть змогу захистити права людини, убезпечивши її від необґрунтованого кримінального переслідування з боку правоохоронних органів.
Одночасно запроваджується поняття "розумних строків досудового розслідування". Строки є досить короткими, проте розпочинатимуться вони не з моменту отримання повідомлення про злочин і початку розслідування (на сьогодні це момент винесення постанови про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи), а з моменту визнання особи підозрюваною чи висунення їй обвинувачення, тобто з часу фактичного обмеження прав та свобод особи у зв’язку із кримінальним провадженням. Такий підхід дозволить суттєво зменшити випадки порушення права людини на розумний строк розгляду її справи та сприятиме посиленню дисципліни осіб, які проводять досудове розслідування.
Також у проекті пропонується закріпити процесуальні механізми щодо оптимізації практики обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. На цьому наголошував і Президент держави. Ідеться про підвищення вимог до сторони обвинувачення в частині доведення нею необхідності застосування запобіжного заходу саме у вигляді взяття під варту, адже цей захід є винятковим. На сьогодні взяття під варту застосовується майже до половини обвинувачених, у той час як лише 25,4 відсотка з них у подальшому засуджується до позбавлення волі.
До того ж, проектом Кодексу запроваджуються спеціальні процедури ювенальної юстиції, що дасть змогу враховувати права та інтереси неповнолітніх правопорушників. Кримінальні справи, в яких обвинуваченими є неповнолітні, розглядатимуться судом лише колегіально та, як правило, в закритому судовому засіданні.
Розширення прав
потерпілого
Згідно з положеннями проекту Кодексу підвищено процесуальний вплив потерпілого як сторони обвинувачення на процес кримінального переслідування або на його припинення. При цьому, в окремій його главі врегульовано питання відшкодування шкоди, завданої злочином, а також створено умови для розвитку окремих інститутів: відшкодування шкоди за рахунок держави, відновного правосуддя.
Щодо останнього, то слід зазначити, що процедури відновного правосуддя значно розширять можливості сторін кримінально-правового конфлікту щодо знаходження компромісу та примирення.
Формування оновленого
доказового права
Складовими елементами цього надзвичайно важливого інституту стануть: встановлення критеріїв, необхідних для прийняття рішень різного правового характеру (про застосування запобіжного заходу, про визнання винуватим обвинувачуваного тощо), визнання доказами пояснень і показань, предметів і документів, наданих сторонами провадження безпосередньо суду та встановлення чітких правил допустимості доказів або визнання доказів недопустимими, внаслідок порушення прав людини при їх одержанні.
Оновлення процедури
досудового розслідування
У проекті пропонується об’єднати нині відокремлені стадії дізнання та досудового слідства в одну — досудове розслідування, яке розпочинатиметься з моменту надходження інформації про вчинений злочин до правоохоронних органів. Прийняття ж формального акта для порушення кримінальної справи не буде необхідним, що сприятиме зменшенню формалізованості кримінального провадження. Оперативно-розшукова діяльність та слідство здійснюватимуться в рамках єдиного процесу розслідування, а усі процесуальні дії (оперативно-розшукові, слідчі) зможуть проводитись лише після початку кримінального провадження у справі. Це також сприятиме захисту прав та свобод людини, оскільки істотно знизить ризик можливих зловживань щодо необґрунтованого проведення оперативно-розшукових заходів щодо конкретної особи.
Удосконалення процедури судового контролю
Відповідний судовий контроль на стадії досудового розслідування здійснюватимуть слідчі судді, які вирішуватимуть питання, пов’язані з усіма можливими під час досудового розслідування обмеженнями прав та свобод громадян.
Нова процедура судового розгляду
Запровадження нової, позбавленої обвинувального ухилу процедури судового розгляду пропонується досягти шляхом скасування інституту повернення справи на додаткове розслідування. Цей інститут, як відомо, на сьогодні, по-суті, замінює виправдувальні вироки в судах. Крім того, передбачається позбавити суд права надавати доручення із проведення слідчих дій за власною ініціативою.
Удосконалення процедури
оскарження судових рішень
Відповідно до положень проекту Кримінально-процесуального кодексу суди першої інстанції будуть позбавлені повноваження визначати подальшу долю апеляційних скарг, що на сьогодні є серйозним обмежуючим фактором щодо доступу громадян до правосуддя. Як відомо, і в цивільному, і в адміністративному процесі це вже вирішено.
Крім того, пропонується оптимізувати роботу судів апеляційної інстанції, передавши кримінальні справи, які розглядаються наразі цими судами, до юрисдикції окружних кримінальних судів (можливо — конкретно визначених судів першої інстанції). Одночасно виключається можливість, так званої "стрибкової касації", тобто подачі скарги на рішення суду першої інстанції одразу до суду касаційної інстанції.
Новації кримінального
провадження
Окремо слід відзначити, що проектом запроваджуються нові види кримінального провадження, які забезпечуватимуть процесуальну економію та дозволять значно розвантажити суди та органи розслідування. Ідеться про дізнання, тобто спрощену форму розслідування кримінальних проступків, яка певною мірою є аналогом сьогоднішньої протокольної форми розслідування злочинів, та наказне провадження, яке є спрощеною процедурою, постановлення судом рішення про покарання особи без проведення судового засідання у випадках, якщо вина особи доведена матеріалами розслідування і така особа визнає свою вину та не заперечує проти покарання.
Таким чином, сукупність цих ідеологічно нових постулатів провадження кримінальних процедур надасть змогу суттєво посилити захист прав людини та підвищити ефективність розслідування злочинів.
Концепція державної
політики запобігання
катуванням та нелюдському
або такому, що принижує гідність,
поводженню
чи покаранню
Нерозривно пов’язаним із проектом нового Кримінально-процесуального кодексу є інший важливий документ, який схвалила на своєму засіданні Національна комісія. Мова про Концепцію державної політики запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.
Повна заборона катувань і жорстокого поводження вперше була проголошена Генеральною Асамблеєю ООН в ухваленій нею Загальній декларації прав людини рівно 60 років тому. У статті 5 Декларації зазначено: "Ніхто не може бути підданий катуванню або жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню". За цей час людська цивілізація створила низку міжнародно-правових інструментів, що передбачають обов’язкові жорсткі стандарти державної політики у цій сфері. Варто відзначити, що Україна є учасницею цих міжнародних актів. Зокрема, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року, Європейської конвенції про запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню 1987 року, Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1988 року та Факультативного протоколу до неї.
Більше того, нашою державою вжито серйозних заходів, спрямованих на те, щоб ці міжнародні стандарти були імплементовані у вітчизняне законодавство. Варто лише згадати про такі кроки, як скасування смертної кари, прийняття нового, більш гуманного Кримінального кодексу 2001 року та подальша гуманізація кримінального законодавства, здійснена вже цього року, ухвалення нового Кримінально-виконавчого кодексу тощо. Наша держава активно співпрацює і з низкою міжнародних інституцій, зокрема, такими як ООН, ОБСЄ, Рада Європи та Європейський комітет із запобігання катуванням та поганому поводженню, прислухаючись та реагуючи на пропозиції авторитетних іноземних експертів.
Серйозну увагу цій проблематиці приділяє і глава держави, який згідно із Конституцією України є гарантом дотримання прав і свобод людини. Так, у схвалених навесні цього року Президентом Концепції реформування кримінальної юстиції України та Концепції реформування Державної кримінально-виконавчої служби України викорінення такого ганебного явища визначено одним із пріоритетних напрямів у реформуванні органів правопорядку та пенітенціарної системи.
Та попри значні зусилля держави в подоланні проблеми катувань та поганого поводження, вона залишається невирішеною. Не секрет, що система кримінальної юстиції є сферою, де ризик катувань та інших форм негідного поводження залишається високим. Це значною мірою зумовлюється всією системою кримінального судочинства та доказування, яке головним чином будується на зізнанні обвинуваченого у вчиненні злочину. Оцінка роботи працівників органів розслідування за "показниками розкриття злочинів " також спонукає їх до використання будь-яких засобів для досягнення адміністративно встановлених показників. Подолання такої практики вимагає системних заходів та докорінної зміни підходів у багатьох сферах діяльності держави.
На останньому засіданні Національної комісії ми схвалили концептуальні засади державної політики щодо запобігання катуванням та поганому поводженню. Цей документ розроблений робочою групою із числа членів Нацкомісії і, що дуже важливо відзначити, людьми, які присвятили себе діяльності на правозахисній ниві, а отже, дуже добре знають ситуацію, якою вона є насправді.
Характеризуючи зміст документа, можливо наголосити на наступних тезах. Завданням Концепції є визначення змісту та напрямів державної політики запобігання катуванням та поганому поводженню, а саме: визначення основних проблем у сфері запобігання катуванням та поганому поводженню; розробка основних засад щодо змін законодавства; створення системи регулярних відвідувань усіх місць утримання під вартою для нагляду на засадах незалежності та компетентності за діяльністю державних органів; закладення основ для залучення громадянського суспільства до участі у відвідуваннях місць позбавлення, утримання під вартою та в інших формах громадського контролю.
Концепція дає відвертий та критичний опис ситуації та перелік проблем, а також пропонує кроки для виправлення ситуації.
Мова йде, зокрема, про низку заходів із реформування процесуального законодавства (у тому числі, що стосується посилення прав затриманих, належного судового контролю за затриманнями, створення системи періодичного перегляду підстав для тримання під вартою), створення ефективної системи розслідувань випадків катувань та поганого поводження (при цьому обов’язок доведення належних умов тримання має покладатись на державу, її посадових осіб, а не на особу).
Ідеться також про надання правової допомоги жертвам катування та забезпечення права без зволікання отримати відшкодування від держави за завдану шкоду; забезпечення незалежності медичних працівників, які працюють у місцях тримання під вартою, від адміністрації такої установи; зміни підходів до оцінки роботи правоохоронних органів; формування психології неприйняття жорстокості у правоохоронних органах; поширення серед суддів, працівників правоохоронних органів та інших державних службовців інформації щодо міжнародних стандартів у цій сфері, включення цих стандартів у навчальні програми середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, що готують персонал для роботи у місцях тримання під вартою чи позбавлення волі.
Крім того, серед ключових механізмів запобіганню катуванням необхідно розглядати створення системи регулярних "раптових інспекцій" місць тримання під вартою, як це передбачається Факультативним протоколом до Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. Такі інспекції повинні проводитися незалежними експертами, в тому числі із представників громадянського суспільства. А щоб система регулярних відвідувань була ефективною, вона має сприйматися громадянським суспільством, державними органами та міжнародними органами з довірою. Процес створення такої системи має бути прозорим та відкритим для участі якомога більшої кількості зацікавлених сторін.
Узагальнюючи сказане, необхідно наголосити на тому, що згадана Концепція є надзвичайно важливим, системним документом, що визначає засади побудови державної системи запобігання катуванням та іншим видам поганого поводження. Ії прийняття стане важливим кроком на шляху до викорінення цієї ганебної практики.
Користуючись нагодою, хочу привітати колектив видавництва "Юрінком Інтер", редакцію "Юридичного вісника України", всіх читачів "ЮВУ" з новорічними та різдвяними святами.
Щастя й удачі всім Вам!
| На попередню сторінку |
