Наталія МАЦВЕЙКО заступник начальника Київського міського управління юстиції — начальник відділу реєстрації актів громадянського стану

Першого січня 2004 року набув чинності Цивільний кодекс України, а також вступив у силу і новий Сімейний кодекс України. Він, зокрема, визначає підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів. Новий Сімейний кодекс містить багато новел, що стосуються охорони прав дитинства. Він покликаний забезпечити можливість здійснення прав дитини, які встановлені Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними правовими актами, визнаними в Україні. Положення зазначеного кодексу чітко визначають, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Так, відповідно до Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою — у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Одним із прав дитини відповідно до Конвенції про права дитини, схваленої на 44 сесії Генеральної асамблеї ООН 20 листопада 1989-го року, є її право мати ім'я, а також, наскільки це можливо, знати своїх батьків і право на їх піклування. За законодавством України ім'я громадянина України складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої належить фізична особа.

Сімейним кодексом України визначено чіткий порядок присвоєння імені дитині. Зокрема, її прізвище визначається за прізвищем батьків. Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. Суттєво новим є положення Сімейного кодексу, яке дозволяє батькам, які мають різні прізвища, присвоювати дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ. Ім'я дитини визначається за згодою батьків. При цьому дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько. По батькові дитини визначається за іменем батька.

Відповідно до вимог Сімейного кодексу України, мати та батько мають рівні права і обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від сина чи доньки не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Чадо має право на належне батьківське виховання, яке забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї. А до таких обов'язків, зокрема, належать виховання дитини в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклування про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, підготовка її до самостійного життя; утримання дитини до досягнення нею повноліття. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

З урахуванням вимог згаданої вище Конвенції про права дитини Сімейним кодексом України було встановлено нову норму, згідно з якою мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування, зокрема якщо хтось із них перебуває у надзвичайній ситуації (лікарні, місці затримання та позбавлення волі тощо). Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, а також фізичні покарання дитини батьками, застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Наприклад, позбавлення їх батьківських прав.

Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, а також якщо вона досягла чотирнадцяти років безпосередньо до суду. Крім того, звертатися до зазначених установ за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки мають право їх батьки, без спеціальних на те повноважень як законні представники своєї дитини. Звернутися за таким захистом вони можуть навіть тоді, коли відповідно до закону дитина сама має на це право. Батьки мають законне право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина.

Суттєво новим у Сімейному кодексі є надання можливості дітям та батькам мати роздільне майно. Вони можуть бути самостійними власниками майна і у випадках спільного проживання. Власністю дитини є майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо). Батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток. Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм по праву спільної сумісної власності. Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються відповідним законом. Якщо у малолітньої дитини є майно, батьки управляють ним без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані вислухати думку дитини щодо способів управління її майном. Після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього. Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно до Цивільного кодексу України. Для забезпечення захисту законних прав та інтересів дитини нормами Сімейного кодексу України передбачено право на врахування її думки при вирішенні питань, що стосуються життя хлопця чи дівчини. Так, Сімейний кодекс встановлює, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Наймолодший член родини, що може висловити свою думку, має бути вислуханий при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо його виховання, місця проживання, зокрема при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління його майном. Але при цьому бажання дитини не є обов'язковим для виконання — суд має право постановити рішення всупереч її думці, якщо цього вимагають інтереси дитини.