| Микола Оніщук: «Кожна країна торує свою власну дорогу – і цивілізаційну, і правову, і конституційну…» |
7 квітня в Інтернет-холдингу «ОБОЗ.ua» відбулася прес-конференція Міністра юстиції України Миколи Оніщука на тему: «Конституційна реформа в Україні: перспективи розвитку». Сайт «Обзреватель» наводить найцікавіші запитання, що прозвучали під час заходу:
Микола Оніщук: Останнім часом в країні відбулись деякі події, які мають значне і правове, і юридична навантаження. Насамперед, йдеться про конституційну ініціативу Президента, яка тепер є формалізованою, оскільки у парламенті зареєстрований проект змін до Конституції України у формі її нової редакції. Також є достатньо помітними посилання на певні політичні події і політичний аналіз, який стосується, зокрема можливості проведення дочасних парламентських та президентських виборів. Проте, я хотів би зауважити, що будь-які політичні домовленості є лише підставою для ухвалення юридичних рішень. Йдеться про те, що та чи інша політична домовленість, яка може бути досягнута, якщо вона стосується питань організації державної влади і, зокрема, конституційних прав і свобод громадян, має бути юридично формалізована або через юридичні конституційні підстави, я вже не кажу про власне саму правову форму такого рішення.
«Обозреватель»: Як Ви оцінюєте ідею двопалатного парламенту, викладену у проекті Конституції Президента України?
Микола Оніщук: У величезному обсязі інформації стосовно оцінок ідеї двопалатності бракує лише одного суттєвого критерію: це критерій оцінки цієї ідеї з точки зору тих потреб і запитів, які є сьогодні сформованими суспільством. Адже абстрактно розмірковувати, що краще – однопалатність чи двопалатність – це софістика. І я не знаю жодного вченого, який може довести без конкретної прив’язки до суспільних потреб – потреб розвитку нації і країни. Відповідно, і варто оцінювати ту чи іншу конституційну ініціативу.
Для мене як для міністра юстиції є очевидним, що після ухвалення змін до Конституції в 2004 році і в силу ряду факультативних причин політична ситуації в країні постійно характеризувалася як нестабільна. Одним із важливих чинників цієї політичної нестабільності є, з моєї точки зору, також і вади в системі організації української влади.
Тому, коли ми говоримо про той запит, який має бути формалізований і, зокрема, сприйнятий парламентом, - це запит на політичну стабільність. Відтак, політичні еліти мають дати відповідь, насамперед, правовими засобами, як досягти цієї політичної стабільності. З цієї точки зору ідея двопалатного парламенту є достатньо продуктивною, оскільки вона дає відповідь на те, як можна через нову систему організації влади досягнути політичної стабільності.
Деякі аргументи на користь цієї ідеї. Є очевидним, що поділ парламенту на дві палати залишає політичний процес, політичну турбулентність, політичну конкуренцію, політичну дискусію безпосередньо в нижній палаті – адже вона формується як орган політичного представництва за результатами пропорційних виборів. Саме в нижній палаті представлені політичні партії, саме нижня палата формує уряд, і є природнім, що за такими ознаками вся політична наповненість життя країни зосереджується в нижній палаті. Натомість сенат – верхня палата, - виходячи з ідеї, запропонованої Президентом, має бути відсторонений від власне політичного процесу як самим фактом формування – адже сенат формується як органі, який представляє інтереси територій. Це стосується рівного представництва кожної області, це також забезпечується через неможливість розпуску сенату. Стабільність сенату також забезпечується і через дворічну ротацію третини сенаторів. Таким чином, сенат стає органом, який отримує певний імунітет від політичної турбулентності, яка може бути в суспільстві чи яка може гостро проявлятися в нижній палаті.
На цей аспект, на жаль, мало звертають уваги, коли коментують тему двопалатності. Ще раз наголошую на тому, що, на відміну від нижньої палати, яка може бути розпущена, насамперед, у випадку, коли вона є нездатною сформувати уряд за результатами виборів. На відміну від нижньої палати, яка займається законотворчим процесом, також приймає участь у формуванні уряду, а відтак через рішення нижньої палати уряд може бути відправлений у відставку, - все це говорить про те, що система бікамералізму в її конкретній проекції на нинішню систему організації влади є продуктивною і, мені видається, ще не достатньо глибоко вивченою політиками. На жаль, переважають політичні оцінки. Я переконаний, що професійна дискусія, яка має розгорнутися, все ж таки переконає значну частину політиків в тому, що ідея бікамералізму є своєчасною спробою дати відповідь на ряд актуальних питань для України, зокрема, в частині політичної організації влади.
«Обозреватель»: Чи є конституційним рішення Верховної Ради України про призначення виборів Президента України на 25 жовтня 2009 року?
Микола Оніщук: Питання щодо оцінки конституційності рішень Верховної Ради України має вирішувати лише Конституційний Суд України. У випадку, якщо буде відповідне звернення до Конституційного Суду, він зробить свій висновок. Я можу лише зауважити на дві обставини з прямим цитуванням Конституції, які говорять про наступне.
Перше. Пункт 1 Перехідних положень чинної Конституції. Я його цитую: «Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинним у частині, що не суперечать Конституції України».
Я хотів би запитати у всіх: як по-іншому можна розуміти цю норму, окрім того, як це записано у Конституції?
Тому коли йдеться про посилання у будь-яких актах на норми закону, які вступають у пряме протиріччя з Конституцією, то це означає, що ці норми не застосовуються. Тобто вони не є чинними, якщо ці відносини врегульовані Конституцією по-іншому. Ви знаєте, що відносини, пов’язані з обранням Президента, врегульовані чинною Конституцією по-іншому, ніж це передбачено у Постанові Верховної Ради України щодо призначення виборів президента. Зокрема, йдеться про те, що вибори президента відбуваються в останню неділю останнього місяця п’ятого року повноважень президента. Це частина 5 статті 103 Конституції України. Таким чином, мені видається, що дискусія тут є вичерпаною, але рішення у цій справі має прийняти Конституційний Суд. До того часу відповідна постанова парламенту є чинною.
Запитання на сайті «Обозревателя»: Не проще было бы взять конституцию богатой страны и применить у нас и без проб и ошибок?
Микола Оніщук: Кожна країна торує свою власну дорогу – і цивілізаційну, і правову, і конституційну. Відтак, ми маємо тепер, спираючись на наш досвід організації влади, не панікувати, не шарахатися у крайнощі, а залишати з конституційної практики те, що вже себе виправдало. Для прикладу: ви, очевидно, звернули увагу, що в проекті конституційної ініціативи Президента залишається принцип змішаної форми правління. Йдеться про те, що Верховна Рада України, парламент в основі нижньої палати залишає за собою право формувати уряд. Тобто уряд формується у представницькому органі, яким є парламент і який пропонується іменувати національними зборами.
Таким чином, я виступаю за те, щоб ми продовжували свій еволюційний рух. Можливо, він складний, з помилками, можливо, ми не завжди послідовні. Але дуже багато речей, в тому числі у конституційній будові країни, були зроблені правильно. Я маю на увазі те, що ми перейшли до парламентського способу формування уряду. Є очевидним позитивом те, що ми перейшли до системи дострокового призначення суддів. До речі, у проекті Конституції Президента пропонується дострокове призначення суддів розглядати як основну форму. Йдеться також про те, що ми достатньо розвинули систему розподілу влад. Йдеться про те, що ми створили такі інституції, як Конституційний Суд, Вищу раду юстиції. Тобто насправді є низка базових конституційних положень, які виправдали себе, які мають бути залишені, які мають вдосконалюватися у певних частинах.
Що стосується всіх інших питань організації влади – взаємини Президента, парламенту уряду, то ідея бікамералізму – це є відповідь на запит суспільства, який стосується забезпечення політичної стабільності в Україні. Ось чому особисто я вважаю цю ідею корисною, необхідною, продуктивною і такою, що, поза сумнівом, заслуговує на увагу. Я не можу сприйняти аргумент щодо несвоєчасності цієї ідеї, тому що коли хтось говорить про несвоєчасність, він має дати відповідь: а якими іншими способами забезпечити в Україні політичну стабільність? Вони вказуються, на думку окремих політиків: це перехід або до суто парламентської республіки, або до президентської, що означає по суті моноцентризм влади. йдеться про те, що влада повинна бути зосереджена. Натомість є запит населення про роззосередження політичної влади, оскільки суспільство не має сьогодні абсолютної довіри до влади, тим більше, коли за цих умов не може йтися про те, щоб вона була зосереджена в якомусь одному органі чи в одному інституті.
Я хотів би звернути вашу увагу, що влада зосередженості вже й сьогодні дається взнаки, коли ми говоримо про український парламент, який, до речі, є не тільки вищим законодавчим органом, що є абсолютно притаманним для парламенту, але він також і формує уряд. Український парламент також призначає суддів, тобто формує судову гілку влади. і саме він здійснює призначення чи не абсолютну більшість державних чиновників високого рівня.
Ідея двопалатності якраз дозволяє роззосередити владу, коли жоден із державних інститутів – ні президент, ні парламент, ні уряд не отримують всієї повноти влади. ми говоримо про розвиток системи балансів і стримувань. Хто проти цього в країні? Є абсолютно очевидним, що усі розвинуті демократії рухаються саме в цьому напрямку. А в тих країнах, де існують суто парламентські чи президентські форми правління, мають рівень правової і політичної культури, який в десятки разів є вищим і де за визначенням неможливо, навіть за наявності величезних повноважень на боці того чи іншого органу, зловживання такими повноваженнями чи використання їх в корпоративних або партійних цілях. Коли ми досягнемо цього рівня політичної і правової культури, можливо, можна буде говорити про те, щоб допускати зосередження влади в тому чи іншому інституті. Сьогодні запити, які існують, є очевидними: це запити на роззосередження влади, на розвиток системи балансів, запити на систему організації влади, яка б забезпечила політичну стабільність.
Бікамералізм є одним з інструментів, який дає відповідь на цей запит.
Запитання на сайті «Обозревателя»: Верховна Рада фактично вирішила, що на Президента Ющенка поширюються норми тієї Контситуції, за якою він був обраний. Чи визнає тоді ВР і Тимошенко, що Президент має повноваження робити подання на призначення та звільнення прем’єр-міністра відповідно до тієї самої Конституції?
Микола Оніщук: Автор цього запитання, по суті, вже відповів, що це є алогічно – діяти у такий спосіб. Ми маємо бути послідовними і застосовувати єдиний конституційний стандарт. Цей конституційний стандарт полягає в тому, що Конституція України 1996 року із змінами, які були внесені у 2004 році, є основним законом держави. Основним законом, якого мають притримуватися усі органи держави, посадовці, представники і органи місцевого самоврядування. Йдеться про те, що іншого імперативу, окрім дотримання права, дотримання конституційних положень, не може бути. Будь-яка політична доцільність – це шлях в нікуди.
Запитання на сайті «Обозревателя»: Господин министр, всем известно, как тимошенко блокировла в Раде выдвинутые президентом вопросы судебной реформы в том числе введение суда присяжных. … Почему же Гарант конституции не объявит чрезвычайное положение в сфере правосудия, вызванное узурпацией олигархами Рады и не распустит ее? Ведь если у украинцев нет правосудия, их нельзя считать свободным народом.
Микола Оніщук: Остання теза мені імпонує. Я готовий підтвердити, що коли в країні немає справедливого судочинства, немає демократії, тому якщо права і свободи не забезпечуються незалежним, неупередженим і справедливим судом, в значній мірі можуть бути фікцією.
Тому стурбованість, про яку говорить читач, я поділяю. Разом з тим, не поділяю його точку зору, що ми маємо вводити надзвичайний стан. По-перше, такого правового режиму немає. Це стурбованість з точки зору того, що стан справ є надзвичайним, і він вимагає вжиття політичними елітами відповідних заходів реагування на цей стан. В цьому я підтримую читача.
Ви знаєте, нещодавно відбулись парламентські слухання, в яких було сформульовано ряд рішень і пропозицій стосовно того, як облаштувати судову владу з тим, щоб громадяни зверталися до суду, будучи впевненими, що їх право буде захищене незалежно від того, яким є майновий, чи віковий, чи владний ресурс того, хто звертається до суду за захистом свого порушеного права. З моєї точки зору, тут переважним є не так питання значущими з точки зору впливу на реальний стан правосуддя, як буде побудована судова система, скільки буде судів – менше чи більше. Це факультативний елемент. Є найважливішим те, щоб законодавчо встановлені принципи притягненні суддів до відповідальності були працюючими. Йдеться про те, щоб суддя, який зловживає правом, був доступний до застосування стосовно нього відповідальності. Якщо цього не буде, як би ми не моделювали судову систему, нічого не змінитися. Тому перший пріоритет – відповідальність судді. Другий – доступ до суддівської професії, щоб ми реально забезпечили конкурсність, змагальність, публічність цього процесу, щоб суддями ставали не ті, хто мають кращу протекцію, а ті, хто мають кращі знання, хто більше готовий до цієї професії. Ось два пріоритети, на яких я наголошую чи майже не щоденно.
Значний ресурс цих удосконалень міститься в тих законах, які знаходяться у парламенті. Але поки що політичної волі, політичного консенсусу з огляду на загострені явища політичної конкуренції в переддень відповідних змагань – чи то парламентських, чи то президентських, - дуже складно розраховувати на прийняття цих змін.
Проте, я переконаний, що чим більше ми будемо про це говорити, наголошувати, акцентувати увагу, вести дискусію – це лише питання часу, коли відповідні рішення мають бути ухвалені. Я переконаний, що вони не за горами. Суспільство категорично вимагає цього від влади, і влада не може залишатися глухою так довго до цієї проблеми.
Запитання на сайті «Обозревателя»: Господин Министр! Анализировали Вы то, что в наших тюрьмах сидит в 5 раз больше людей, чем в любой европейской стране, включая страны СНГ. Так в Англии в тюрьмах находится 62 тыс. человек, а у нас 164тыс. Ведь всем людям ясно, что половина людей сидит невиновных. Так может Вам лучше головы поменять, а потом Конституцию!
Микола Оніщук: Так, в головах треба багато чого міняти. Ми вже про це сьогодні якраз і говоримо. Треба навчитися слухати націю, слухати громадян.
Що стосується декриміналізації української системи кримінального переслідування – я повністю погоджуюся із шановним читачем. Українська кримінальна система все ще несе на собі у значній мірі відбиток тоталітарного суспільства. Надзвичайно багато складів і порушень є кримінально карними, недостатньо застосовуються інші види відповідальності, зокрема, навіть в рамках кримінальної карної діяльності – я маю на увазі майнову відповідальність. Не застосовуються альтернативні види покарань, не застосовуються інші інструменти, які так чи інакше дозволили б нам зменшити кількість тих, хто знаходиться в тюрмах.
Цей процес одно моментно дуже складно провести. Ви знаєте, що кількість засуджених за останні роки була зменшена навіть на третину завдяки внесенням змін до Кримінального кодексу на початку цього століття. Але цього явно є замало. В концепції реформування кримінальної юстиції, яка була схвалена Президентом, йдеться про те, щоб не тільки переглянути нашу систему кримінальних покарань, але й гуманізувати і демілітаризувати систему відбування покарань. Це надзвичайно важлива тема. Зазвичай, їй мало приділяється уваги. Ми забуваємо, що за тією стороною стіни знаходяться наші громадяни. Так, громадяни, які вчинили злочин, але громадяни. Тому йдеться про те, щоб, позбавляючи їх волі, як покарання, ми не позбавляли їх гідності. Це тема, яка, можливо, не виглядає, як пріоритет, але треба мати на увазі, що за тією стороною стіни такі ж громадяни, як і ми. Так, вони вчинили злочин, вони помилились, але це не значить, що вони мають бути суспільством відкинуті на якесь узбіччя нації.
Що стосується винятків у цій ситуації, - а вони є, це окрема тема, - це ті випадки, коли люди засуджуються до довічного позбавлення волі чи перебувають у спеціальних установах, - це тема, яка не є типовою.
| На попередню сторінку |
