Вперше в нашій країні інститут шлюбного контракту був передбачений в 1992 році. Це було відображено у відповідній статті Кодексу про шлюб і сім'ю. Сьогодні шлюбний договір проходить окремою главою в Сімейному кодексі України, який вступив у дію з 1 січня цього року. А ось яке ставлення до цієї форми регулювання подружніх стосунків і наскільки вона увійшла "в ужиток"? Про це я насамперед говорила з начальником відділу реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Тамарою Калинович.

-Саме життя,— говорить Тамара Іллівна,— підказує, що шлюбний договір (контракт, як його ще називають) потрібний. Може, поки що цього не розуміють наречені, які вступають у шлюб. А звідси і ось така статистика. Я перед нашою зустріччю поцікавилась в управлінні юстиції — у відділі, який курирує нотаріат, скільки торік було укладено шлюбних договорів. Виявилось, що аж (!) один. І в цьому році, знаю, що такий договір уклала одна подружня пара зі стажем.

— Як ви думаєте, чому таке надто обережне ставлення до шлюбного договору?

— Не готові люди до цього. Певно, в нас ще переважають почуття над розумом — так велось з діда-прадіда. І можна порадіти, що молоді люди романтично настроєні. Але, на мою думку, таке нехтування шлюбним договором спостерігається в нас і через те, що порівняно ранні шлюби. За кордоном у деяких країнах нареченим по тридцять, а то й сорок літ. І це нормально, як там вважають. У такому віці людина вже , як кажуть, стоїть на ногах — має своє майно. А що можна мати в сімнадцять—двадцять років? Судячи по тому, хто вступає в шлюб, я бачу, що це або студенти, або безробітні. А якщо наречені й закінчили вуз, то в сьогоднішніх умовах якихось матеріальних цінностей не нажили. А те, що дістається від батьків у придане (декому й квартира чи машина) не дуже цінується, бо набуте не власним розумом і руками.

— Коли сходяться двоє і вирішують поєднати свої долі, то їх єднає, крім усього іншого (любов, повага), повна довіра. А шлюбний договір, мабуть, сприймається якраз, як вияв недовіри.

— Довіра повинна бути — без неї нема сім'ї. Це зрозуміло. Але життя "підкидає" непередбачувані ситуації. Дивись, обставини настільки змінились, що людина, яка була тобі віддана, якій ти вірив, такі "коники" викидає, що тримайся...

— У зв'язку з цим доречно нагадати про статистику розлучень. Яка вона в нас?

— На жаль, багато людей розлучається. І великий відсоток розірваних шлюбів свідчить про те, що наша сім'я нестабільна. Торік в Луцьку зареєстровано 826 розлучень. Найменше "розбіглося" подружніх пар, які прожили разом до одного року,— 41. І в той же час я вважаю, що це багато. Бо ж це розлучились люди, які тільки-но одружились і теж думали, що зійшлись назавжди. Найбільше розпалось шлюбів із стажем від одного до п'яти років — 298, трохи менше — від дев'яти до п'ятнадцяти літ — 229. Розлучаються й ті, хто прожив у парі від двадцяти і більше літ,— 137.

— Тамаро Іллівно, які зміни внесені у шлюбний договір, якщо порівнювати ці розділи у Кодексі про шлюб та сім'ю і в новому Сімейному кодексі України?

— У шлюбному договорі, який існував з 1992 року, передбачалось, що він укладається лише між тими, хто вступає у шлюб. На сьогодні шлюбний договір можуть укласти і пари зі стажем, незалежно від того, скільки вони прожили разом. З'явилися в людей якісь питання, що потребують врегулювання, і можна укласти договір. Ось і недавно до мене зверталась за консультацією жінка, яка в шлюбі уже п'ять літ. У неї виникла така ситуація: мати її — на заробітках за кордоном, як багато наших жінок. Вона має можливість допомогти сім'ї дочки купити квартиру. Але грошей на двокімнатну квартиру не вистачає. Решту грошей може взяти зять в кредит у банку. Тільки тоді треба і квартиру оформляти на нього. Звичайно, будь-яка мати хвилювалася б: чи не станеться в майбутньому, що й дочка залишиться без житла, і сама вона не буде мати на нього права, хоч і вклала кошти. Шукали ми вихід із становища і зійшлись на тому, що якоюсь мірою можна застрахувати себе і свої гроші, уклавши шлюбний договір, де буде обумовлене питання про реальних власників квартири.

Хочу підкреслити, що шлюбний договір регулює лише майнові відносини. І аж ніяк — не стосунки між подружжям чи батьками і дітьми, самими дітьми.

— Тобто завдяки шлюбному договору можна уникнути квартирної проблеми: мається на увазі, що наречена (чи наречений) мала житлову площу ще до одруження. І ця площа не підлягає поділу після розлучення.

— Той, хто зацікавиться шлюбним договором, з'ясує для себе і, крім цього, багато моментів. Наприклад, у договорі може бути зазначено, що і спільно нажите майно належатиме у випадку розірвання шлюбу дружині. А ще передбачений момент утримання подружжя після розлучення. Скажімо, чоловік зобов'язується утримувати свою дружину якийсь час і після розірвання шлюбу. До того ж умови договору в процесі становлення сім'ї можуть змінюватися. Але це не означає, що дружина надумала собі щось і побігла до нотаріуса вносити ці зміни. Так не буває. Все робиться за згодою обох сторін, а в окремих випадках вирішується тільки через суд (якщо, наприклад, будуть знехтувані інтереси одного з подружжя). Я вважаю, що коли б шлюбні пари укладали договори, одружуючись, то на сьогоднішній день не було б гучних судових процесів з приводу поділу майна. Не було б тієї ворожнечі, якою закінчуються ці судові процеси.