Триває підготовка до участі у роботі 25-ї Європейської конференції міністрів юстиції, яка має відбутися 5-6 червня цього року у столиці Болгарії Софії. Передбачається, що на цьому самміті значну увагу буде приділено обговоренню проблеми боротьби з тероризмом, і зокрема її правовому забезпеченню. Зазначене питання знаходить своє систематичне висвітлення на сторінках преси, проте його нормативно-правовий аспект пропагується не досить активно.

Немає нічого дивного, адже проблема тероризму у таких масштабах виникла дещо раптово, і природно, що її правові аспекти ще не встигли до кінця сформуватися. Сказати відверто, повністю вони навряд чи будуть сформовані навіть протягом тривалого часу з тієї причини, що ми маємо справу з соціально-політичним феноменом, якого досі не знало людство.

Складність правового забезпечення боротьби з названою загрозою полягає у тому, що сучасний тероризм має велику різноманітність мотивацій, цілей та підходів. Проте у всіх випадках його прагненням є навмисне насилля або погроза таким насиллям, незважаючи ні на які закони чи моральні норми. При цьому завжди ставиться за мету викликати паніку серед населення, підірвати основи суспільного ладу або досягти політичних змін. Тероризм стає багатовекторним, багатоманітним за цілями та характером враження, перетворюючись нерідко у прибутковий бізнес через страждання та смерть людей, яка в дійсності виступає уже не як мета самого теракту, а як засіб, як інструмент.

Ще однією особливістю ситуації є те, що у терористичних акціях усе частіше стали використовувати не зброю, а як продемонстрував теракт у США, сучасну техніку цивільного призначення. Використання також сучасних комунікаційних можливостей призводить до того, що практично кожна держава, незалежно від її економічного стану та політичного устрою, може стати ареною терористичних акцій. І чим більш розвинутою є держава, тим з більшою вірогідністю вона може стати об’єктом тероризму.

Інший парадокс, на наш погляд, полягає в тому, що суспільна думка не сповна адекватно оцінює небезпеку тероризму. Вбачається, що необхідно побудувати таку ідеологію, яка б однозначно показувала на єдність національних та індивідуальних інтересів кожного члена суспільства, а також висвітлювала ту небезпеку, яку складає для цих інтересів тероризм. На жаль, сьогодні ми не маємо такої концептуальної платформи, немає популярної теорії, яка б системно групувала людей навколо певної ідеї засудження тероризму як нелюдського явища, немає морального критерію, за яким би кожен член суспільства мав би право засудити тероризм та його носіїв, недостатньо і правових чинників для захисту громадян від небезпеки тероризму.

Ще нерідко можна зустрітись із своєрідним ідейним дуалізмом, коли замість беззаперечного засудження тероризму, як найнебезпечнішого явища, дехто пробує розгортати на сторінках газет, на телебаченні полеміку з приводу того, які причини слід брати до уваги, якими мотивами керувались терористи, які політичні обставини спонукали терористів та інше. Очевидно, що такий "плюралізм" ідей об’єктивно підтримує терористів, сприяє їх консолідації і формує у суспільстві, з одного боку терпимість або байдужість до подібних явищ, а з іншого – психологічну впевненість терористів у тому, що суспільство в певній своїй частині толерантно ставиться до існування тероризму, як методу боротьби за досягнення певної мети.

Очевидно, що у сфері боротьби з тероризмом мораль і право сходяться між собою надзвичайно близько, і саме тут, як ніде більше, слід широко поставити питання про те, що мораль має бути правовою, тобто керуватись правом.

Повертаючись до національного інтересу, зазначимо, що саме він є тим соціально-політичним підгрунтям, на якому може сформуватися правова мораль суспільства, спрямована на забезпечення національної безпеки. Останнє випливає з того, що національні інтереси України відображають фундаментальні цінності та прагнення українського народу, його потреби в гідних умовах життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи їх створення і способи задоволення. Саме така формула національного інтересу найбільш наближається до інтегровано вираженого індивідуального інтересу кожного громадянина, а тому безсумнівно може стати імперативом у формуванні правової суспільної моралі.

У цьому контексті не підлягає сумніву, що і правове забезпечення боротьби з тероризмом буде настільки успішним, наскільки правові норми у цій сфері будуть збігатися з нормами суспільної та індивідуальної моралі.

Як висновок до викладеного блоку думок пропонується поставити на порядок денний проблему формування моделі цілісної правової моралі з визначеними пріоритетами загальнолюдських цінностей, державності, національного (власного) інтересу, а також негативних показників, за якими певні форми моралі слід вважати неприйнятними на тій підставі, що вони суперечать національним інтересам. Це, у першу чергу, стосується проблеми боротьби з тероризмом.

З урахуванням цих та інших особливостей сучасності правові аспекти боротьби з тероризмом набувають неабиякої ваги і потребують значних зусиль як з боку держави, так і з боку суспільства в частині забезпечення і дотримання законодавства у цій галузі.

Одним із засобів вирішення цього питання, безумовно, є правотворча діяльність держави, яка, на нашу думку, сьогодні поставлена досить добре. Приймаються якісні закони, видаються нормативно-правові та розпорядчі акти Президента України та Кабінету Міністрів України, акти центральних органів виконавчої влади.

Зміст нормативно-правових актів тісно пов’язаний із положеннями Конституції України, згідно з якими права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов\’язком держави.

Відповідно до Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, схваленої Постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 року N 3/97-ВР, головними об\’єктами національної безпеки є: громадянин - його права і свободи; суспільство - його духовні та матеріальні цінності; держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність кордонів. Разом з тим, Концепція серед основних можливих загроз національній безпеці України в найбільш важливих сферах життєдіяльності називає і такі, як відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку, боротьби із злочинністю, особливо її організованими формами, та тероризмом.

Таким чином, питання боротьби з тероризмом зазнає правового регулювання на найвищому, тобто – на конституційному рівні, і сягає найвищих політичних інтересів держави, стає одним з найважливіших чинників забезпечення національної безпеки України.

Увесь комплекс заходів з питань боротьби з тероризмом здійснюється під знаком Заяви Верховної Ради України від 13 вересня 2001 року з приводу актів тероризму, вчинених 11 вересня 2001 року у Сполучених Штатах Америки. "Подолання тероризму – говориться у Заяві - є одним із важливих та невідкладних завдань світової спільноти і боротися з ним необхідно об\’єднаними зусиллями всіх держав і народів, створивши для цього дієвий міжнародний механізм".

У цьому напрямку вдалося здійснити певну низку заходів, і це надає нам впевненості говорити про те, що правове забезпечення питання боротьби з тероризмом в Україні набуло стабільного і планомірного характеру. Буде доречним у цій статті висловити нашу вдячність колегам у Раді Європи за систематичну підтримку і послідовну допомогу, яку отримувала наша держава, і особливо Міністерство юстиції в напрямку вирішення проблеми боротьби з тероризмом.

Звичайно, ми повинні виходити з того, що масштабна робота тільки-но розпочата, проте можна назвати нормативно-правові акти, які на сьогодні складають початкову основу правового забезпечення боротьби з тероризмом.

У першу чергу, це документи міжнародно-правового характеру. Чільне місце серед таких документів, на які ми орієнтуємось у своїй нормотворчій діяльності, займає Декларація Генеральної Асамблеї ООН про заходи щодо ліквідації міжнародного тероризму, затверджена резолюцією № 49/60 від 9 грудня 1994 р., наступні резолюції Ради Безпеки ООН, Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом 1977 року, підписана від імені України 8 червня 2000 року колишнім Міністром юстиції, а нині – постійним представником України у Раді Європи С.Р. Станік (ратифікована Законом України 17 січня 2002 р. N 2990-ІІІ).

Прийнято Закони України "Про приєднання України до Міжнародної конвенції про боротьбу з бомбовим тероризмом"(від 29листопада 2001р.), "Про ратифікацію Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму"(від 12 вересня 2002 р.), постанову Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2001 р. N 1694 "Про затвердження Програми реалізації положень Варшавської конференції щодо спільної боротьби проти тероризму " тощо.

Отже, можна бачити, що іде процес динамічного нарощування участі України у вирішенні проблеми боротьби з тероризмом. Віддаючи безумовну перевагу участі у формуванні надійного міжнародного механізму боротьби з тероризмом, про що було проголошено у названій нами Заяві Верховної Ради України, вважаємо, що успішне вирішення цього питання значною мірою залежить від активної діяльності у внутрішньополітичній сфері.

Сьогодні у внутрішньому правовому полі України діє ціла низка законодавчих та підзаконних актів, які, на нашу думку, охоплюють найбільш вірогідні напрямки, де можна очікувати терористичних проявів. Таких актів налічується близько 150. Кримінальна відповідальність за здійснення терористичного акта передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України, який набрав чинності 1 вересня минулого року.

Частина перша зазначеної статті розкриває зміст терористичного акта. Сюди входить застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров\’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об\’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою. Усе це карається позбавленням волі на строк від п\’яти до десяти років.

Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків, - караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що призвели до загибелі людини, - караються позбавленням волі на строк від десяти до п\’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

Створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою чи організацією або участь у ній, а так само матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації - караються позбавленням волі на строк від восьми до п\’ятнадцяти років.

Звільняється від кримінальної відповідальності за діяння, передбачене в частині четвертій цієї статті, особа, крім організатора і керівника, яка добровільно повідомила про нього правоохоронний орган і сприяла припиненню існування або діяльності терористичної групи чи організації або розкриттю злочинів, вчинених у зв\’язку із створенням або діяльністю такої групи чи організації, якщо в її діях немає складу іншого злочину.

Кримінальна відповідальність за здійснення терористичного акта настає з 14 років.

Серед найбільш вагомих нормативно-правових актів, які регулюють питання боротьби з тероризмом, назвемо Закони України "Про Службу безпеки України", "Про розвідувальні органи України", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання" тощо.

Поточні питання боротьби з тероризмом регулюються Указами Президента України, наприклад від 6 грудня 2001 р. № 1195 "Про заходи щодо дальшого зміцнення обороноздатності держави", від 18 лютого 2002 р. № 143 "Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян".

Важливим заходом, на наш погляд, було видання Указу Президента України від 5 листопада 2002 р. 991 "Про Антикризовий центр". Даним Указом врегульовано питання вдосконалення взаємодії центральних органів виконавчої влади та координації здійснюваних ними заходів щодо реалізації державної політики у сфері запобігання і подолання кризових ситуацій, що спричинені екстремістськими або терористичними проявами.

Указом було утворено Антикризовий центр, затверджено його персональний склад, куди увійшли Глава Адміністрації Президента України, Міністри юстиції, внутрішніх справ, закордонних справ, фінансів, секретар Ради національної безпеки і оборони України. Робочим органом Антикризового центру є штаб Антитерористичного центру при Службі безпеки України.

Головою Антикризового центру є Президент України.

Визначено, що основними завданнями Антикризового центру є координація заходів, здійснюваних центральними органами виконавчої влади та спеціальними органами, на які покладено виконання функцій боротьби з тероризмом, щодо запобігання та ліквідації кризових ситуацій, які стали наслідком екстремістських проявів або терористичних актів, розгляд пропозицій щодо сил і засобів, які залучаються до подолання таких проявів чи актів.

Організаційні питання боротьби з тероризмом регулюються постановами Кабінету Міністрів України та нормативно-правовими актами центральних органів виконавчої влади.

Разом з тим, продовжується робота по вдосконаленню правової бази боротьби з тероризмом. Зокрема, Президентом України внесено на розгляд Верховної Ради України проект Закону України "Про боротьбу з тероризмом".

Цей законопроект розроблено з метою створення належних правових основ для боротьби з тероризмом у всіх його проявах і формах в контексті виконання резолюцій Ради Безпеки ООН від 19 грудня 2000 року № 1333 і 28 вересня 2001 року № 1373, реалізації домовленостей, досягнутих під час Конференції щодо спільної боротьби проти тероризму (м. Варшава, 6 листопада 2001 року), та відповідних міжнародних конвенцій, ратифікованих Україною. У проекті визначено принципи, поняття, організаційні та координаційні механізми боротьби з тероризмом, запобігання цьому явищу, регламентації проведення антитерористичних операцій, питання міжнародного співробітництва у цій сфері, відшкодування заподіяної шкоди внаслідок терористичного акта, соціального захисту осіб, які ведуть боротьбу з тероризмом. Пропонується внесення відповідних змін до чинного законодавства з метою недопущення фінансування терористичної діяльності.

Міністерством юстиції розроблено проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Цим проектом пропонуються зміни до Законів України "Про інформацію", "Про видавничу справу", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні ", спрямовані на заборону використання інформації та діяльності у видавничій справі, друкованих засобів масової інформації для вчинення терористичних актів, а також пропаганди тероризму. Належне місце у проекті відведено визначенню кримінальної відповідальності за порушення названих заборон, пропонуються відповідні зміни до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України.

Є впевненість, що прийняття названих законопроектів сприятиме боротьбі з тероризмом у всіх його проявах, ще раз підтвердить прихильність України до неухильного виконання своїх зобов’язань перед світовою спільнотою стосовно протидії цьому негативному явищу, нашу позицію засудження всіх актів, методів і практики тероризму, свідчитиме про підтримку нашою державою дій, що вживаються проти тероризму відповідно до норм міжнародного права та вимог ООН, Ради Європи та інших міжнародних організацій.

О. Собовий - Директор Департаменту
законодавства про охорону правопорядку, національну
безпеку і оборону Міністерства юстиції України.

М. Короп - заступник директора Департаменту
законодавства про охорону правопорядку, національну
безпеку і оборону Міністерства юстиції України