Неоднозначні події, що останнім часом відбуваються у вищих органах влади, викликали хвилю протилежних оцінок як з боку української, так і з боку міжнародної громадськості. Але це протистояння зараз вже переходить у серйозну владну кризу. Апогеєм цих подій можна назвати відставку уряду 10 січня. Тому наша розмова саме з міністром юстиції України Сергієм ГОЛОВАТИМ, який опинився в центрі протистояння. Сергій Петрович особистість неординарна, нікому, окрім власних, професійних поглядів не підкорена. Корпоративні принципи поведінки політика він також поділяє не завжди. Пригадаймо те, що він єдиний з команди Юлії Тимошенко голосував за новий склад уряду Єханурова.

— Ви опинилися практично у самісінькому центрі урядової кризи. Вас хотіли звільнити двічі — один раз як члена уряду, а другий — була ініціатива щодо Вас персонально. Як би Ви прокоментували таку ситуацію з професійної точки зору?

— Не можу погодитися з тим, що це урядова криза. Уряд як працював, так і працює. Це швидше криза розподілу повноважень, криза легітимації влади у перехідному періоді.

Для початку хотілося б зазначити, що мене мало цікавить питання влади чи посади, оскільки ідучи на посаду міністра юстиції, я дуже багато втратив. Торік на кінець вересня — початок жовтня я обіймав посаду голови Комітету з юридичних питань і прав людини Парламентської Асамблеї Ради Європи. А стати головою одного з найважливіших Комітетів ПАРЄ не так вже і легко, це, погодьтеся, певний успіх. Перед цим я упродовж трьох років очолював Комітет з регламенту та імунітетів ПАРЄ і як голова цього Комітету входив до складу Бюро Асамблеї — головного політичного органу, який визначає політику Асамблеї.

Робота там була надзвичайно цікавою. Комітет з юридичних питань і прав людини є головним розробником багатьох Європейських конвенцій з прав людини, модератором політики між Радою Європи і Європейським Союзом.

І коли вдруге постало питання про призначення мене на посаду міністра юстиції, я, втрачаючи надзвичайно професійно цікаве життя в Європі, погодився хоча б на короткий строк обійняти цю посаду для того, щоб певним чином щось зробити для забезпечення виконання зобов'язань, прийнятих на себе нашою країною при вступі до Ради Європи (Україна вже 10 років є членом Ради Європи і практично весь цей час знаходиться під постійним моніторингом ПАРЄ).

Мені прикро, що в Україні і надалі на низькому рівні залишається і правова культура, і функціонування правових інститутів. І зараз, коли у парламенті склалася така ситуація, я до цього ставлюся як людина спокійно, але як юрист — надзвичайно обурливо.

Так, Конституцією чітко передбачено три випадки припинення повноважень Кабінету Міністрів. З цього приводу Міністерство юстиції підготувало висновок. Як у ньому зазначено, Верховна Рада поєднала дві різні непоєднувальні підстави припинення повноважень уряду, тобто порушила конституційні механізми їх реалізації, застосовуючи не передбачений Конституцією України механізм "відправлення у відставку". Тому те, що в постанові парламенту назвали „відставкою", юридично не має під собою жоднісінького юридичного підгрунтя.

Будь-хто з юристів, хто добросовісно і ретельно вивчав у студентські роки теоретичний курс конституційного права, добре знає, що в рамках парламентських моделей розвинених країн, передусім європейських, є два види припинення повноважень уряду: відставка і ухвалення парламентом резолюції недовіри. Для інституту відставки визначальним є те, що завжди тут ініціатором є сам уряд чи прем`єр-міністр. У нашому випадку, тобто за тими положеннями конституції, що набрали чинності з 1 січня цього року, це — два випадки: коли уряд сам складає повноваження перед новообраною Верховною Радою, або коли сам Прем`єр-міністр добровільно подає у відставку, що може мати наслідком відставку цього Кабінету, якщо Верховна Рада прийме позитивне рішення стосовно відставки Прем`єра.

Для інституту резолюції недовіри характерним є те, що це — механізм політичного контролю діяльності уряду, тобто йдеться що політичну відповідальність Кабінету Міністрів (у нашому випадку – перед Президентом або Верховною Радою: тому право вносити резолюцію недовіри належить, за тими положеннями Конституції, що набули чинності з 1 січня, саме Президентові або не менш як 150 народним депутатам). Інститут резолюції недовіри уряду, ухваленої парламентом – це один із механізмів стримування і противаг.

Отже, головним тут є те, що, відставка уряду та резолюція недовіри урядові — це два абсолютно відмінні інститути конституційного права. І якщо аналізувати те, що сталося у Верховній Раді 10 січня довкола голосування постанови, то легко переконатися в тому, що вона не відповідає положенням нашої Конституції ні стосовно інституту відставки уряду, ні стосовно резолюції недовіри йому.

А те, що влаштували щодо зняття мене з посади — це вже абсурд в максимумі. Оскільки люди, які не позбавлені елементарної логіки, можуть зрозуміти, що якщо уряд у відставці, то як можна ставити питання про відставку з посади міністра. Даруйте, навіщо ж відставляти другий раз? Значить не було відставки усього уряду?

А якщо говорити про юридичний аспект зняття міністрів з посади, то знову ж таки є положення Конституції, зокрема пункт 12 статті 85, який передбачає правомочність Верховної Ради щодо вирішення питання про відставку члена Кабінету Міністрів. Але кожен неупереджений юрист повинен розуміти, що право знімати особу з посади має той суб'єкт, який її і призначав. За попереднім конституційним правопорядком повноваження призначати міністра належало Президенту, тому він його і звільняв. А призначення Прем'єр-міністра за згодою Верховної Ради — це окрема прерогатива. За новим же конституційним режимом Верховна Рада вже після створення коаліції депутатських фракцій набуває повноважень призначати міністрів, тому вже їй надано на майбутнє право знімати їх з посади. Саме цю норму потрібно застосовувати лише після формування нового уряду, що буде наслідком майбутніх парламентських виборів.

— Сергію Петровичу, як Ви вважаєте, чи є ця криза влади загрозою конституційному устрою держави? Які правові наслідки вона може мати для іміджу України у світі?

— Ця криза засвідчила, що конституційний порядок в Україні порушено. І причому початковим етапом цього порушення є не так звана відставка уряду, а унеможливлення функціонування Конституційного Суду України. У зв'язку з тим, що цей орган на сьогодні не функціонує, хоча він як інститут влади не скасований, маємо тріщину в системі влади. Зупинити його функціонування — значить відкрити можливості для неконституційної діяльності будь-якого органу, на який поширюється його юрисдикція.

Конституційний Суд і є органом, який стримує свавілля усіх гілок влади. А за усвідомленням того, що орган, який може зупинити таке свавілля, не функціонує, парламент якраз і вдався до такого неконституційного способу відставки уряду, до спроби звільнити міністра після відставки уряду. Йде загострена політична боротьба. Постає запитання: кому потрібно руйнувати принцип верховенства права?

— Якими можуть бути наслідки? Це вже початок розпаду системи?

— Проблема, власне, у тому, що немає близьких перспектив її вирішення. немає ознак того, що Конституційний Суд найближчим часом запрацює. Якщо немає Конституційного Суду, то не діє принцип верховенства права, принцип найвищої юридичної сили Конституції, оскільки акти Президента, Кабінету Міністрів нікуди оскаржувати. Взагалі, оскаржити можна, але безрезультатно.

І навіть з урахуванням того, що Верховна Рада найближчим часом буде обрана і почне функціонувати, з'явиться і новостворений уряд за підсумками виборів на основі парламентської коаліції, є великий сумнів — чи буде і на той час діючий Конституційний Суд. Від часу прийняття Конституції у 1996 році чи не вперше відкрилися такі можливості використовувати владу на власний розсуд.

І це істотно погіршує імідж України у світі. Зокрема, уряди деяких західних країн занепокоєні тим, що Україна певною мірою "сповзає" від нормальної функціонуючої демократії до політичного хаосу, від сталого конституційного правопорядку до конституційної невизначеності і можливості зловживати владою. А це не є притаманним для сталої демократії.

— Чи є офіційні оцінки, заяви з цього приводу?

— Офіційних заяв щодо відставки уряду ще немає, а от відносно Конституційного Суду дві заяви вже є — це заяви Моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи та Венеціанської комісії.

— Сергію Петровичу, з 1 січня 2006 року набули чинності зміни до Конституції України. Верховна Рада хоча й залишилася єдиним законодавчим органом у державі, але набула більшої політичної ваги, ніж раніше. Як інші гілки влади мають враховувати цю ситуацію?

— Зараз — перехідний період, який не поширюється на парламент цього скликання і на цей уряд. Політична вага Верховної Ради повинна поширюватися лише на Кабінет Міністрів, сформований на основі статті 114 Конституції. У цій статті чітко визначено, що саме коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем'єр-міністра, а також щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України. Ця Верховна Рада обиралася відповідно до положень, так би мовити, старої редакції Конституції. І цей Кабінет Міністрів формувався в умовах конституційного правопорядку, що існував до 1 січня 2006 року. Тому логічно, що ця політична вага Верховної Ради у стосунках з Президентом і Кабінетом Міністрів у більшості своїх положень реально зміниться після сформування нового уряду на основі утворення парламентської коаліції. І корінь зла якраз у тому, що криза викликана спробами Верховної Ради нові повноваження використати вже зараз.

І у своїй сукупності такі події, як газова проблема, відставка уряду, набуття чинності частини змін до Конституції, істотним чином стали руйнівними для України і з точки зору політичної стабільності, і стабільності Конституції, й іміджу України за кордоном, а також передбачуваності подій.

Але у зовнішньополітичному аспекті на підтримку Президента і уряду виступає Європа, США. Візитом нашого Президента до Астани, зустріччю з російським Президентом Володимиром Путіним і газовими домовленостями вдалося загасити російсько-український конфлікт. Тому причина цієї кризи не на найвищому державному рівні, а в економічних питаннях газопостачання. Пошук компромісу в газовому питанні вивів на нову якість міждержавні стосунки — два президенти вийшли на нормалізацію відносин між своїми державами і пошук нової моделі російсько-українських стосунків. І виявляється, що за кордоном усі симпатизують і морально підтримують як Президента, так і уряд. А єдина сила, яка руйнує ситуацію в Україні, внутрішньополітична — парламентська антипрезидентська коаліція. І ще один парадокс. Ті сили, які завжди в Україні існували як проросійські, виступали за ЄЕП, за братський союз між Білоруссю, Україною і Росією, у цій ситуації виявилися противниками потепління відносин між Україною і Росією. Це говорить про те, що тут егоїстичні, вузько особисті інтереси окремих політичних діячів, корпоративні інтереси фінансово-політичних груп взяли гору над національними, загальносуспільними інтересами, над майбутнім розвитком України.

— Чи планує Міністерство юстиції проводити експертизу газової угоди?

— По-перше, угода по газу — це зовнішньоекономічний контракт, комерційна угода суб'єктів господарювання і є сферою приватного права. Міністерство юстиції є експертом офіційних документів, актів держави, стороною яких є держава чи уряд, тобто міжурядових, міжміністерських угод, міждержавних договорів. По-друге, угода, про яку йдеться, великою мірою носить характер угоди про наміри. Відповідно до її положень сторони домовилися про параметри майбутньої побудови своїх комерційних відносин на цій ділянці, подальшого укладення відповідних договорів. І, можливо, це будуть міжурядові договори — між урядами України та Росії. Тому Міністерство юстиції і не здійснюватиме експертизи цієї угоди.

— Але Ваш попередник Роман Зварич провів експертизу документа, що стосувався реекспорту нафти. Тобто він не побоявся, що цей правочин має приватноправовий характер чи характер намірів. Це виглядає з точки зору політики Міністерства не зовсім послідовним.

— Я виконую те, на що я отримую доручення Президента і Кабінету Міністрів. Як на мій погляд, Міністерство юстиції є офіційним юрисконсультом цих органів. Воно надає офіційні юридичні послуги уряду і Президенту та реалізує державну правову політику. Тому ми отримуємо замовлення на проведення експертизи, підготовку висновку щодо законопроекту, проекту постанови Кабміну, проекту указу Президента тощо. А якщо немає замовлення від держави в особі Президента і Кабінету Міністрів, ми не можемо дозволити собі робити певні висновки. Особливо це стосується комерційних угод.

— Як ми знаємо, днями відбулося перше засідання Апеляційного суду м. Києва за Вашою скаргою як відповідача у справі за позовом Святослава Піскуна. Яким був результат цього слухання?

— Інша сторона не з'явилася. Ця апеляційна скарга була подана ще минулого року і десь за місяць було відомо, що Апеляційний суд м. Києва буде слухати справу 13 січня. Моя скарга на постанову Шевченківського суду у справі, у якій було задоволено позов, але Святослав Піскун на слухання не з'явився, надіславши до суду лікарняний лист і прохання справу за його відсутності не слухати і перенести слухання на тиждень-два. Нас здивувало, що його представники не з'явилися без будь-яких пояснень, бо власне Кодекс адміністративного судочинства дозволяє слухати справу за відсутності сторони. Представники мали б підтримати прохання відповідача. Але, виходячи з гуманного ставлення до позивача і принципу справедливості, ми погодилися перенести судове засідання.

— Дякуємо за розмову.

Розмову вели Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ, Федір ІЛЛЮК