| Організаційно-правове забезпечення створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення України |
| Суспільне телебачення та радіомовлення Головною ознакою сучасного світового соціального прогресу є зростання ролі інформації у суспільних відносинах, перехід від індустріального до інформаційного суспільства, від енергетичних технологій до інформаційних. Перспектива інтеграції нашої держави у світовий інформаційний простір, міжнародний ринок інформаційних товарів і послуг вимагають також активної національно-правової імплементації міжнародно-правових стандартів в інформаційній галузі у відповідне внутрішнє законодавство. Стаття 19 Загальної декларації прав людини, прийнятої 10.12.1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН надає кожному право шукати, отримувати, розповсюджувати інформацію та діяти будь-якими засобами і не залежно від кордонів [1, С.138]. Європейський вибір України потребує від неї приведення законодавства до норм та принципів Європейського співтовариства. Враховуючи наведене, Україна, як суб’єкт міжнародного права, має дотримуватися його певних принципів і норм. На сьогодні, Радою Європи, членом якої є Україна, прийнято більше ста нормативно-правових документів, рекомендації тощо, спрямованих на врегулювання суспільних відносин в інформаційній сфері [2, C. 3]. Сучасне суспільство можна відзначити злетом людського розуму, всеохоплюючою ідеєю прогресу, стрімким зростанням ролі інформації [3, C.14]. Мета статті – висвітлення кола суспільних відносин та засобів правового регулювання щодо забезпечення створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення України та розробка практичних рекомендацій щодо вдосконалення принципів правового регулювання цих суспільних відносин. В цій статті терміни "суспільне телебачення та радіомовлення" та "громадське телебачення та радіомовлення" необхідно розуміти як тотожні, оскільки сьогодні не існує одностайного застосування вказаних термінів з урахуванням їх етимології. На наш погляд, розгляд необхідно починати з огляду окремих рекомендацій Парламентської Асамблеї Ради Європи. Резолюцією 05.10.2005 р. № 1466 Парламентської Асамблеї Ради Європи "Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною", пунктом 12.4. якої рекомендовано перетворити державні телерадіокомпанії в канали суспільного мовлення згідно з відповідними стандартами Ради Європи. З метою забезпечення належного виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи, досягнення відповідності політичній складовій Копенгагенських критеріїв щодо набуття членства в Європейському Союзі та беручи до уваги Резолюцію № 1466 (2005) і Рекомендацію № 1722 (2005) Парламентської Асамблеї Ради Європи від 05.10.2005 р., Указом Президента України від 20.01.2006 р. № 39, було затверджено План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи. Відповідно до пункту 3 Плану заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи передбачено створення умов для забезпечення плюралізму у висвітленні засобами масової інформації процесів та подій, що відбуваються в Україні та за її межами. Крім того, вказаним Планом передбачається забезпечити супроводження у Верховній Раді України проекту Закону про внесення змін до Закону України "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення" (підпункт 12.4 Резолюції ПАРЄ № 1466), внесеного народними депутатами України С.М.Правденком, В.Ф. Шевченком, Т.С.Стецьківом, та іншими. Згідно з вказаним проектом Закону суспільне телебачення і радіомовлення є незалежним і не може контролюватися державою, політичними партіями, приватними організаціями чи особами. Відповідно до Рекомендації № R(96)10 про гарантій незалежності громадського телебачення та радіомовлення (далі - Рекомендація № R(96)10) та Резолюції № 1 Четвертої Європейської конференції з питань політики у галузі засобів масової інформації Майбутнє громадського мовлення (м. Прага, 4-8 грудня 1994 року) (далі - Резолюція № 1) правові норми, що регулюють фінансування громадського телебачення ті радіомовлення, повинні ґрунтуватись на принципі, відповідно до якого держави-члени беруть на себе зобов’язання підтримувати або, якщо потрібно, сформувати відповідні безпечні й прозорі нормативні рамки фінансування, які гарантуватимуть організаціям громадського телебачення та радіомовлення засоби, потрібні для здійснення їхніх завдань. Так, Рекомендацією № R(96)10 [2, С.127] перелічені принципи, які слід застосовувати у випадках, коли фінансування організації громадського телебачення та радіомовлення повністю або частково базується на регулярних чи окремих внесках із державного бюджету або на ліцензійному платежі: - повноваження приймати рішення щодо фінансування відповідної організації громадського телебачення та радіомовлення органами влади, які є сторонніми для неї, не повинно використовуватися з метою здійснення будь-якого прямого або опосередкованого впливу на редакційну незалежність та інституційну автономність цієї організації; - рівень внесків або ліцензійного платежу має визначатися після проведення з відповідною організацією громадського телебачення та радіомовлення й з урахуванням динаміки вартості її діяльності, щоб це дало змогу цій організації виконувати її різноманітні завдання в повному обсязі; - сплата внесків або ліцензійного платежу має відбуватися таким чином, щоб гарантувати організації громадського телебачення та радіомовлення безперервність діяльності і дати можливість здійснювати довгострокове планування; - використання внесків або ліцензійного платежу організацією громадського телебачення та радіомовлення має здійснюватися з повагою принципу незалежності й автономності; - якщо кошти та ліцензійні платіж мають розподілятися між кількома організаціями громадського телебачення та радіомовлення, це необхідно робити таким чином, щоб справедливо задовольнити потреби кожної з організацій. У зв’язку з цим, правові норми, що визначають процедуру фінансового контролю організацій громадського телебачення та радіомовлення, не повинні порушувати незалежності цих організацій у питаннях їх програмної діяльності. Найголовніший принцип діяльності всієї системи суспільного телебачення і радіомовлення є незалежність від держави. За цим принципом жодна державна установа або державний службовець не мають права здійснювати прямий чи опосередкований вплив на зміст, спрямованість та загальну діяльність суспільного телебачення і радіомовлення. За своєю суттю цей принцип йде набагато далі положення частини другої статті 15 Конституції України, якою забороняється цензура. Організації Суспільного телебачення і радіомовлення мають діяти за принципами: законності; незалежності; об’єктивності та збалансованості інформації; оперативності, точності та достовірності інформації; чіткого відокремлення авторських коментарів від викладання фактів; плюралізму думок; - прозорості та відкритості діяльності; - підзвітності громадянам України; участі громадськості в управлінні та формуванні програмної політики. Окрему увагу необхідно звернути до принципу невтручання в діяльність суспільного телебачення і радіомовлення, згідно з яким встановлюється заборона не тільки встановлення якихось змістовних обмежень для програм, але й також субсидіювання державою тих чи інших програм. Принцип незалежності суспільного телебачення і радіомовлення від держави має визначатись порядком контролю суспільства за діяльністю вказаних телерадіокомпаній. Порядок реалізації принципів діяльності Суспільного телебачення і радіомовлення має визначатися спеціальним Законом та внутрішніми документами організацій Суспільного телебачення і радіомовлення. Найголовнішими гарантіями створення незалежної системи Суспільного телебачення і радіомовлення України є порядок фінансування та призначення керівників телерадіокомпаній. На нашу думку, з метою забезпечення незалежної діяльності суспільного телебачення і радіомовлення основним джерелом фінансування має бути абонентна платня телеглядачів і радіослухачів. Крім того, треба залучати інші форми громадського фінансування, а також рекламу у тій мірі, в якій вона відбиває конкурентне середовище. Необхідно наголосити, що частка фінансування, що виділятиметься з державного бюджету, не має бути домінуючою. Відповідно до Резолюції № 1 [2, С. 101] громадське телебачення та радіомовлення підтримує цінності, що становлять підвалини політичної, правової і соціальної структур демократичних суспільств, зокрема, повагу прав людини, культури та політичний плюралізм. Важливим є те, що мовники громадського сектора мають бути підзвітними безпосередньо громадськості. З цією метою вони повинні регулярно публікувати інформацію про свою діяльність і розробляти процедури, які дають глядачам та слухачам можливість висловлюватися щодо того, як мовники виконують свої завдання. Щодо міжнародного досвіду необхідно зазначити, що система Суспільного телебачення та радіомовлення вже існує у Німеччині (1945 р.), США (1967 р.), Литві (1996 р.), Польщі (1992 р.). Система Суспільного телебачення і радіомовлення в Україні має стати гарантом забезпечення прав людини на доступ до плюралістичної інформації та забезпечення існування незалежних аудіовізуальних засобів масової інформації, підконтрольних суспільству на підставі надання відповідного статусу недержавним телерадіоорганізаціям; забезпечення вільного доступу до загальнонаціональних каналів мовлення широкого загалу місцевих, в тому числі регіональних телерадіоорганізацій незалежно від форм власності, представників політичних партій, громадських і релігійних об’єднань; захист національних інформаційних інтересів, виховання поваги до загальнолюдських цінностей та загальносуспільних інтересів; незалежне висвітлення діяльності різноманітних політичних і суспільних течій. Проведений аналіз буде використано під час підготовки проекту Закону України "Про внесення змін до Закон України "Про систему суспільного телебачення і радіомовлення" (нова редакція) та служитимуть підґрунтям для подальших досліджень у галузі організаційно правового забезпечення діяльності системи суспільного телебачення і радіомовлення. Використана література і матеріали: 1. Свобода інформації та право на приватність в Україні. Том 2. Право на приватність: conditio sinequa non/Харківська правозахисна група, Харків: Фоліо, 2004.-200 c. 2. Інформаційне законодавство: Збірник законодавчих актів: У 6 т./ За заг.ред. Ю.С. Шемшученка,, І.С. Чижа.-Т.5. Міжнародно-правові акти в інформаційній сфері.-К.:ТОВ "Видавництво "Юридична думка", 2005.-328 с. 3. Інформаційне забезпечення управлінської діяльності в умовах інформатизації: організаційно-правові питання теорії та практики. Монографія/ За ред. Р.А.Калюжного та В.О.Шамрая – Київ,2002.-296 с. Головний спеціаліст відділу |
| На попередню сторінку |
