Перспективи розвитку в Україні спрощеного оподаткування малого підприємництва

Одним з основних завдань економіки України є стимулювання підприємницької діяльності через створення сприятливих умов її оподаткування. У зв’язку з цим, та з метою реалізації державної політики з питань розвитку та підтримки малого підприємництва, ефективного використання його можливостей у розвитку національної економіки було прийнято Указ Президента України від 3 липня 1998 р. "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва", яким запроваджено справляння єдиного податку суб’єктами малого підприємництва [1].

Таке регулювання єдиного податку ґрунтується на п. 4 р. XV Перехідних положень Конституції України, згідно з яким Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України мав право видавати укази з економічних питань, не врегульованих законами [2]. У випадку спрощеного оподаткування – це стимулювання розвитку малого підприємництва. Відповідно до встановленої на той період Конституцією України процедури прийняття таких указів Президент України одночасно подав до Верховної Ради України законопроект "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва". На протязі 30 календарних днів з дня подання Президентом України даного законопроекту Верховна Рада України не прийняла закон у цій сфері економічних відносин, але і не відхилила поданий законопроект. У зв’язку з цим зазначений вище Указ вступив у дію та регулює справляння єдиного податку до набрання чинності законом, який має бути прийнято Верховною Радою України.

При цьому, слід зазначити, що в Україні вже не один рік точаться гострі дискусії щодо шляхів реформування спрощеної системи оподаткування малого підприємництва. Деякі фахівці пропонують взагалі скасувати спрощену систему оподаткування, інші ж, навпаки, пропонують зберегти існуючий порядок спрощеного оподаткування та значно розширити перелік суб’єктів малого підприємництва, на яких поширюється дія спрощеної системи оподаткування. Істина ж, на думку автора, полягає в збереженні та значному вдосконаленні спрощеної системи оподаткування малого підприємництва.

Також, на думку О. Ходоніної, справляння єдиного податку в Україні потребує не скасування, а вдосконалення шляхом ухвалення відповідного законопроекту "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва", який сприятиме зменшенню кількості суперечок платників єдиного податку з контролюючими органами, підвищенню рівня зайнятості населення, збільшенню надходжень до бюджету, зменшенню витрат на адміністрування податків [3].

Одночасно, слід відзначити, що спрощена система оподаткування у вигляді сплати єдиного податку існує в багатьох країнах світу, зокрема в Австрії, Канаді, Нідерландах, Росії, Швейцарії тощо.

Наприклад, в Австрії всі види господарюючих суб’єктів незалежно від їх юридичного статусу обкладаються податком на підприємницьку діяльність, який складається з двох частин – податку на прибуток підприємства та податку на фонд заробітної плати [4, c. 62–62]. У Нідерландах з фізичних осіб справляється єдиний (комбінований) податок, до складу якого входять прибутковий податок і податок на соціальне страхування [4, c. 135–136]. В Японії на рівні місцевих податків справляється корпоративний муніципальний податок, до складу якого входять префектурний і міський або міський (як у випадку з Токіо) і районний [5, c. 95]. А деякі провінції Канади (Нью Брансуїк, Нова Шотландія, Ньюфаундленд) об’єднали свої місцеві податки з продаж з федеральним податком на товари і послуги, що вказує на появу об’єднаного непрямого податку, який включається до роздрібних цін [4, c. 30].

Цікавим є досвід Швейцарії, в якій податок, що сплачується "у джерела" на рівні конфедерації за єдиною ставкою замінює прибутковий податок, а в деяких кантонах і податок на власність [6, c. 49]. Усі кантони справляють податки "у джерела" з доходів іноземних громадян, тимчасово працюючих у Швейцарії. Проте деякі кантони справляють податок за єдиною (фіксованою) ставкою з іноземців, що мешкають у Швейцарії. Ці іноземні громадяни не повинні займатись жодною підприємницькою діяльністю як на момент визначення податку, так і на протязі 10 попередніх років [7, c. 423–424]. У цьому випадку обчислення податку з використанням єдиної ставки може бути застосовано лише за зверненням платника. Якщо загальне оподаткування є більш вигідним для платника, він має право самостійного вибору – чи застосовувати йому єдину ставку оподаткування чи звичайну, що вказує на альтернативність та добровільність даного платежу.

У Росії з метою спрощення оподаткування доходів певного кола суб’єктів або відповідних видів діяльності запроваджено єдиний податок, який передбачає окремі спеціальні податкові режими. Кожен з них є пов’язаним з заміною сукупності основних податків, що сплачував платник до переходу на відповідний податковий режим, одним податком. Порядок справляння єдиного податку врегульовано такими главами Податкового кодексу Російської Федерації: гл. 26 (1) "Система оподаткування для сільськогосподарських товаровиробників (єдиний сільськогосподарський податок)"; гл. 26 (2) "Спрощена система оподаткування"; гл. 26 (3) "Система оподаткування у вигляді єдиного податку на отриманий доход" [8]. Найбільш яскравим прикладом єдиного податку в Росії, який можна порівняти з вітчизняним єдиним податком для суб’єктів малого підприємництва, виступає єдиний податок за спрощеною системою оподаткування. Згідно з главою 26 (2) Податкового кодексу Російської Федерації спрощена система оподаткування застосовується поряд з загальною. Перехід на сплату єдиного податку здійснюється добровільно. Його платниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність, та відповідають певним вимогам глави 26 (2) Податкового кодексу Російської Федерації. Єдиний податок замінює собою сплату податку на прибуток або податок з доходів фізичних осіб, податок на додану вартість, податок з продажів, податок на майно, а також єдиний соціальний податок.

У Росії разом з іншими податковими платежами справляється і єдиний соціальний податок, який має риси акумулюючого платежу. У відповідності до глави 24 частини другої Податкового кодексу Російської Федерації з 1 січня 2001 р. страхові внески до Пенсійного фонду Російської Федерації, Фонду соціального страхування Російської Федерації, фондів обов’язкового медичного страхування замінили на сплату єдиного соціального податку [9]. Цей податок має загальнообов’язкове та суто цільове спрямування.

Практичний досвід застосування спрощеної системи оподаткування в Україні дає достатньо підстав говорити про позитивний вплив цього режиму оподаткування на сектор малого підприємництва, що дозволяє максимально спростити облік і контроль за діяльністю суб’єктів підприємництва і забезпечує стабільні надходження в бюджет.

Підтвердженням вказаного є те, що з кожним роком спостерігається тенденція зростання основних показників діяльності суб’єктів спрощеної системи оподаткування.

Так, сьогодні понад 40 % від загальної кількості суб’єктів малого підприємництва обрали спрощену систему. З 1999 по 2007 рік кількість платників єдиного податку збільшилась майже в 12 разів (з 94,7 тис. осіб до 1114 тис. осіб), а надходження до бюджету від сплати єдиного податку зросли у 29 разів (з 116,6 млн. грн. до 3703,7 млн. грн.). Суб’єкти – "спрощенці" забезпечили роботою 1,5 млн. громадян.

Головний позитив спрощеної системи оподаткування, на думку автора, полягає в тому, що вона створює найбільш сприятливі умови податкового режиму для малого бізнесу. Чимала кількість підприємців і малих підприємств не ховається в "тінь" і декларує свої реальні прибутки і сплачує податки. Спрощена система зменшує тяганину в контролюючих органах із здаванням звітних документів. При цьому, як зазначає О. Кужель, "спрощена система має соціальне значення і мусить працювати для малого бізнесу" [10].

Існуючий сегмент малого підприємництва в Україні свідчить про необхідність стимулювання його розвитку з боку держави, а отже, і продовження дії спрощеної системи оподаткування. Оскільки потужний сектор малого бізнесу є саморегулюючим механізмом, що найкращим чином здатний усувати кризові явища в економіці, то малий бізнес потребує встановлення чіткого законодавчого регламентування умов здійснення підприємницької діяльності та стабільності.

Єдиному податку властиві фіскальна та стимулююча функції. Фіскальна функція проявляється у розподільчих відносинах між державою та суб’єктами малого підприємництва. Стимулююча функція визначається метою введення єдиного податку, якою є стимулювання розвитку малого підприємництва шляхом створення сприятливих умов його оподаткування, що є своєрідним проявом захисту прав суб’єктів малого підприємництва з боку держави.

Єдиний податок – це встановлений державою консолідований податок для визначеної частини суб’єктів малого підприємництва, який замінює справляння певної сукупності передбачених законодавством обов’язкових платежів та зараховується до бюджетів і державних цільових фондів у відповідних пропорціях, характеризується добровільністю обрання платниками його сплати та має на меті спрощення оподаткування доходів цих суб’єктів.

Н.Ю. Пришва визначає, що "єдиний податок є комплексним платежем, який згідно чинного законодавства об’єднує в собі притаманну лише йому групу різноманітних податків і зборів, обов’язкових до сплати за загальною системою оподаткування" [11, c. 210, 214].

Згідно з ст. ст. 1, 2, 3 та 6 Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" [1] спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб’єктів малого підприємництва:

  • фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;
  • юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно–правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Ставка єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва – фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.

Суб’єкт підприємницької діяльності – юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:

  • 6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість";
  • 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов’язкових платежів):

  • податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;
  • податку на прибуток підприємств;
  • податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб – суб’єктів малого підприємництва);
  • плати (податку) за землю;
  • збору на спеціальне використання природних ресурсів;
  • збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
  • збору на обов’язкове соціальне страхування;
  • відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;
  • комунального податку;
  • збору на обов’язкове державне пенсійне страхування;
  • збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;
  • плати за патенти згідно із Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності".

Порядок сплати будь-якого податку визначають його податковий і звітний періоди. У науці фінансового права "під податковим періодом розглядають строк, на протязі якого завершується процес формування бази оподаткування і визначається розмір податкового обов’язку, а під звітним періодом – строк підведення підсумків (остаточних або проміжних), складання і подання звітності до органу державної податкової служби" [12, c. 22; 13, c. 56].

Для платників єдиного податку податковий період дорівнює одному кварталу. Це свідчить про те, що суб’єкт малого підприємництва у разі незадоволення таким способом оподаткування може перейти на загальну систему оподаткування з наступного кварталу при умові подання ним відповідної заяви до органів державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього кварталу. Рішення про перехід на сплату єдиного податку може бути прийняте не більше одного разу за календарний рік. Державна податкова інспекція не може відмовити платнику в поверненні на загальну систему оподаткування на відміну від переходу на сплату єдиного податку. В заяві рішення про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування не мотивується.

Звітний період при справлянні єдиного податку співпадає з його податковим періодом, тобто за результатами господарської діяльності за податковий період платником єдиного податку подається податкова звітність до державного податкового органу після закінчення кожного кварталу. Платники єдиного податку зобов’язані вести облік результатів власної підприємницької діяльності та подавати звітність, але у спрощеному порядку.

Порядок сплати єдиного податку передбачає ведення обліку доходів і витрат його платниками за спрощеною формою безпосередньо на місці здійснення підприємницької діяльності. Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" зобов’язує платників єдиного податку вести книгу обліку доходів і витрат, в якій у хронологічній послідовності на підставі первинних документів відображаються здійснені господарські і фінансові операції у звітному (податковому) періоді.

Як зазначають деякі фахівці, "правовий аналіз сучасної теорії та практики оподаткування доходів суб’єктів малого підприємництва єдиним податком за дванадцять років його існування свідчить про те, що він є ефективним інструментом державної підтримки малого підприємництва. На практиці перехід на сплату єдиного податку з метою зниження податкового навантаження (як один із напрямків оптимізації податкового планування) часто сприймається контролюючими органами як "ухилення від оподаткування" [14, c. 11; 15, c. 77–78; 16, c. 283].

На сьогодні дуже актуальним є питання: для кого саме були створені спрощені режими оподаткування і в якому вигляді вони повинні продовжуватися та удосконалюватися. Це пов’язано з тим, що сьогодні поряд з результативним впливом спрощеної системи оподаткування як на формування доходної частини бюджету, так і на розвиток підприємництва, тенденціями збільшення і суб’єктів малого бізнесу, і податкових надходжень, є ціла низка фактів, які мають і негативні тенденції. А окремі з них навіть дискредитують спрощену систему оподаткування, обліку і звітності. І саме це спонукає досить впливові посадові особи пропонувати взагалі скасування спрощеної системи оподаткування. Реформуючи спрощену систему оподаткування не можна не звертати увагу на ті негативні наслідки, до яких вона привела. По-перше, це застосування схем ухилення від оподаткування, коли юридичні особи вступають у трудові стосунки з приватними підприємцями – платниками єдиного податку, які не є платниками податку на додану вартість. Такі юридичні особи реалізують для підприємців продукцію по собівартості або по занижених цінах, формують в себе податковий кредит, приватні підприємці надалі реалізують цю продукцію по ринкових цінах, розраховуються з юридичною особою готівкою, відповідно в нього не виникає податкових зобов’язань перед бюджетом. Звісно, через це негативне явище відбуваються досить значні втрати бюджетних надходжень і, відповідно, тих сфер, що фінансуються з державного бюджету. І тому, необхідно поставити перепону в цій прогалині в діючому законодавстві, який би унеможливив такі суттєві податкові зловживання. По-друге, деякі підприємства пропонують своїм штатним працівникам реєструватися суб’єктами підприємницької діяльності – платниками єдиного податку, та продовжувати виконувати на підприємстві ті ж самі обов’язки, але при цьому сплачувати лише єдиний податок. Отже, відбувається суттєва мінімізація сплати податкових зобов’язань. Також існують і проблеми з правом найму у суб’єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб. В багатьох випадках, використовуючи право найму на роботу, суб’єкти, що за всіма ознаками є юридичними особами, реєструються як фізичні особи. Тоді як саме право найму вже є ознакою юридичної особи. Хоча слід також відмітити, що такі положення мали й позитивний результат, адже значна кількість людей змогла працевлаштуватися. Проте ті негативні моменти, які дали можливість використати право найму як негативний факт, сьогодні змушує говорити про доцільність створення фізичних осіб–суб’єктів підприємницької діяльності як самозайнятих без права найму працівників, крім залученням членів сім’ї такої фізичної особи–суб’єкта підприємницької діяльності.

Запровадивши спрощену систему оподаткування були створені сприятливі умови для легалізації доходів. Адже з дозволом фізичним особам–суб’єктам підприємницької діяльності мати річну виручку до 500 тис. грн і вільно знімати ці кошти з рахунків у банках відкрились можливості для "користування послугами" таких підприємців. Добре відома схема, коли юридичній особі необхідно перевести безготівкові кошти в готівку. Для цього вона звертається до приватного підприємця і, уклавши договір про надання певних послуг, перераховує кошти на рахунок цього виконавця послуг, а останній, в свою чергу, знімає готівку з рахунка і, залишивши собі "гонорар", повертає необхідну суму замовнику.

Переважно кошти перераховуються під виконання певних послуг: юридичних, консультаційних, рекламних, проведення певних досліджень тощо. Спільним для всіх цих видів послуг є те, що треті особи ніяким чином не зможуть встановити факт виконання таких послуг. Договори, акти виконання робіт та інші документи, які можуть свідчити про виконання певних робіт, на відміну від реальних послуг, зробити можна за декілька хвилин. Фактично, для контролюючих органів не залишається жодних шансів для виявлення фінансового правопорушення.

Несумлінними платниками відбувається постійне генерування нових ідей та схем спрямованих на ухилення від оподаткування. При цьому, під виглядом звернень громадян до держаних органів за роз’ясненням законодавства часто відбувається намагання здійснити дослідження та апробацію таких схем ухилення від оподаткування. Тому перебування на спрощеній системі оподаткування фізичних осіб – надавачів таких вищезазначених "послуг" слід обмежити.

Для розв’язання проблеми детінізації заробітної плати та достатнього рівня надходжень до відповідних цільових позабюджетних страхових фондів доцільно ухвалити Закон України "Про єдиний соціальний внесок". Цей закон спростить систему адміністрування страхових внесків, полегшить роботу суб’єктів підприємницької діяльності з їх сплати до різноманітних цільових позабюджетних страхових фондів, зменшення кількість перевірок контролюючими органами буде в чотири рази у зв’язку зі сплатою одного соціального внеску замість чотирьох (внесок на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасової втрати працездатності, на випадок безробіття, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань).

При запровадженні єдиного соціального внеску з метою збереження спрощеного оподаткування доходів суб’єктів підприємницької діяльності та сприяння подальшому розвитку малого підприємництва цей внесок потрібно на рівні закону включити до складу обов’язкових платежів, справляння яких замінюється сплатою єдиного податку.

Також слід зазначити, що середній рівень індексу інфляції за період з 1 січня 1998 р. до 1 січня 2010 р., становить 151,15%. У 1998 році мінімальна заробітна плата становила – 45 грн., а на 31 грудня 2009 р. вона становить 744 грн. Тобто, мінімальна заробітна плата з 1998 року збільшилась у 16,5 рази. Законодавством України передбачено і подальше зростання мінімальної заробітної плати (лише протягом 2010 року вона збільшиться до 922 грн.).

Отже, встановлений у 1998 році Указом Президента України граничний обсяг виручки від реалізації та розміри ставок єдиного податку на сьогодні є економічно невиправданими та неадекватними сьогоднішнім умовам ринкових відносин. Тому, підсумовуючи викладене, на думку автора, шляхами вдосконалення спрощеної системи оподаткування малого підприємництва можуть бути наступні:

  • закріплення спрощеної системи оподаткування шляхом прийняття спеціального закону або окремої глави Податкового кодексу України;
  • здійснення індексації показника єдиного податку та обсягу виручки від реалізації продукції з урахуванням рівня інфляції за період з 1999 по 2009 рр.;
  • визначення критерієм застосування спрощеної системи оподаткування доходу замість виручки від реалізації продукції;
  • передбачення можливості щорічного збільшення граничного рівня обсягу доходу для фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб та розміру ставок єдиного податку для фізичних осіб на корегуючий коефіцієнт, який встановлюється щорічно на кожний наступний календарний рік та враховує зміну споживчих цін на товари (роботи, послуги) в країні за попередній календарний рік;
  • підвищення відповідальності суб’єктів малого підприємництва у разі порушення ними норм, які визначають порядок застосування спрощеної системи оподаткування;
  • конкретизація кола платників, на яких не поширюється спрощена система оподаткування, обліку та звітності, зокрема не поширення спрощеної системи оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва на страхових (перестрахових) брокерів, страхових агентів, суб’єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері фінансового посередництва, банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші фінансові установи;
  • вилучення з переліку видів діяльності, на які поширюється дія спрощеної системи оподаткування, тих видів діяльності, які є високорентабельними;
  • вилучення з переліку видів діяльності фізичних осіб – підприємців, на які поширюється дія спрощеної системи оподаткування, зокрема такі: аудиторську, рекламну, бухгалтерську, адвокатську діяльність; діяльність у сфері права, інжинірингу; діяльність з консультування з питань комерційної діяльності та управління; допоміжну діяльність у сфері державного управління; посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна;
  • передбачення оподаткування суми перевищення граничного річного доходу;
  • зміна переліку податків і зборів (обов’язкових платежів), які входять до складу єдиного податку, зокрема, вилучення з його складу ресурсних платежів та плати за землю, а також включення до складу єдиного податку ринкового збору та єдиного соціального внеску.

Список використаних джерел:

  1. Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва: Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 27. – ст. 975
  2. Конституції України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141
  3. Ходоніна О. Єдиний податок: зміни на краще? // Правовий тиждень. – 2008. – № 32(105)
  4. Налоговые системы зарубежных стран // Под ред. В.Г. Князева, Д.Г. Черника. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997. – 191 с.
  5. Крисоватий А.І. Податкові системи зарубіжних країн. – Тернопіль: Економічна думка, 2001. – 257 с.
  6. Артемов Ю. Некоторые особенности бюджетной и налоговой систем Швейцарии // Финансы. – 1995. – № 11. – С.47–52.
  7. Налоги и налогообложение / Под ред. И.Г. Русаковой, В.А. Кашина. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998. – 495 с.
  8. Федеральный закон Российской Федерации "О внесении изменений и дополнений в часть вторую Налогового кодекса Российской Федерации, а также о признании утратившими силу отдельных актов законодательства Российской Федерации о налогах и сборах" от 24.07.2002 г. // Собрание законодательства Российской Федерации. – 2002. – № 30. – Ст. 3021.
  9. Налоговый кодекс Российской Федерации. Часть вторая (Официальный текст з изменениями и дополнениями на 01.02.2001 г.) Постатейный научно–практический комментарий. – М.: Библиотечка "Российские газеты", 2001. – 280 с.
  10. Кужель О. Я створювала спрощенку не для мінімізаторів // Дзеркало тижня № 50 (778), 19 – 25 грудня 2009 р.
  11. Пришва Н.Ю. Правові проблеми регулювання обов’язкових платежів: Монографія. – К.: ЕксОб, 2003. – 280 с.
  12. Брызгалин А.В. Структура (элементы) налога: новое содержание в условиях Налогового кодекса // Налоговый вестник. – 2000. – № 4. – С. 19–23.
  13. Основы налогового права. Учебно–методическое пособие / Под ред. С.Г. Пепеляева. – М.: Инвест Фонд, 1995. – 496 с.
  14. Дацюк Л. Бути чи не бути спрощеному податку // Хрещатик. – 2004. – 14 вересня. – С. 11.
  15. Єлисеєв А., Підлужний М. Використання в податковому плануванні спрощених систем оподаткування // Баланс. – 2002. – № 22 . – С.77–78.
  16. Іванов Ю.Б. Альтернативні системи оподаткування. Монографія. – Х.: ХДЕУ – Торнадо, 2003. – 517 с.

Майстренко О. В., Заступник начальника відділу зовнішньоекономічного законодавства Департаменту фінансового законодавства, кандидат юридичних наук