Інституційний механізм адаптації законодавства України до законодавства ЄС

Директор Державного департаменту
з питань адаптації законодавства
Міністерства юстиції України
О.В. Зеркаль

%d%Інституційний механізм адаптації законодавства України до законодавства ЄС.%/d% Адаптація законодавства України до законодавства ЄС – це процес приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність з acquis communautaire. Проте адаптація законодавства це не тільки вдосконалення існуючого законодавства, а й розробка проектів нормативно-правових актів з урахуванням acquis communautaire...

%d%Детальніше >> %/d%
%%%%

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС – це процес приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність з acquis communautaire1. Проте адаптація законодавства це не тільки вдосконалення існуючого законодавства, а й розробка проектів нормативно-правових актів з урахуванням acquis communautaire.

Acquis communautaire – це правова система Європейського Союзу, яка включає акти законодавства, прийняті в рамках трьох стовпів ЄС2, але не обмежується ними. До трьох стовпів ЄС належать Європейське співтовариство, Спільна зовнішня політика та політика безпеки і Співробітництво в сфері юстиції та внутрішніх справ. Європейське співтовариство, в свою чергу, було утворено з Європейського Економічного Співтовариства, Європейського об’єднання вугілля та сталі та Європейського співтовариства з атомної енергії.

Поняття acquis communautaire вперше було законодавчо закріплено у Загальнодержавній програмі адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, прийнятій Верховною Радою України у березні минулого року. Проте найбільш поширеним в нормативно-правових актах України є поняття адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

Так, в Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу 3зазначено: „Адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближенні із сучасною європейською системою права...."

Для реалізації забезпечення проведення адаптації законодавства України до законодавства ЄС необхідно було створити відповідний інституційний механізм.

Створення такого інституційного механізму було фактично розпочато після набуття чинності Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС 4(далі – УПС), статтею 51 якої передбачено зобов’язання України щодо поступового приведення національного законодавства у відповідність до законодавства Співтовариства у визначених сферах.

Першими кроками у процесі створення інституційного механізму було прийняття постанови Кабінету Міністрів України „Про запровадження механізму адаптації законодавства України до законодавства ЄС" 5. Цією постановою на Мін’юст було покладено координацію діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення адаптації законодавства України до законодавства ЄС (далі - адаптація), а для забезпечення взаємодії центральних органів виконавчої влади при Мін’юсті було створено Міжвідомчу координаційну раду з адаптації законодавства України до законодавства ЄС (далі – МКР). Також постановою було визначено, що з метою вдосконалення роботи з підготовки проектів нормативно-правових актів з урахуванням світового досвіду при Мін’юсті мав бути створений Центр порівняльного права (далі – Центр).

Відповідно до Положення 6основним завданням МКР було забезпечення координації діяльності міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення адаптації. Головою МКР було визначено Міністра юстиції, а до її складу мали входити керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, відповідальних за організацію роботи з адаптації. Перелік цих органів було також затверджено Урядом 7.

Взагалі створена в Україні модель адаптації була дуже схожа на польську. По-перше, це стосується покладання відповідальності за проведення адаптації на галузеві міністерства та інші органи виконавчої влади. По-друге, в Україні, як і в Польщі, було запроваджено систему планування, координації та контролю за нормотворчою діяльністю та роботою з адаптації законодавства центральних органів виконавчої влади 8.

Так, починаючи з 13 липня 1999 р. проекти нормативно-правових актів в обов’язковому порядку готуються центральними органами виконавчої влади з урахуванням основних положень законодавства ЄС, якщо предмет правового регулювання таких проектів відноситься до пріоритетних сфер адаптації законодавства, визначених в Концепції адаптації законодавства України до законодавства ЄС9. З цією метою до розділу VІ Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України10внесено окремий підрозділ "Опрацювання проектів постанов Кабінету Міністрів з урахуванням основних положень законодавства Європейського Союзу (ЄС)", який визначав порядок такої роботи.

Проте між українською та польською моделями адаптації існували і суттєві відмінності. Першою і найвагомішою відмінністю є різниця у статусі та змісті угод, укладених між Польщею та ЄС і між Україною та ЄС.

Так, Польща у 1991 році підписала Угоду про асоціацію з ЄС11(далі – Угода). Відповідно до преамбули та статті 1 Угоди однією з цілей асоціації була визначена поступова інтеграція Польщі в ЄС, кінцева мета якої – повне членство Польщі в ЄС.

Україна та ЄС підписали УПС у 1994 році, але вона набула чинності лише у 1998 році. Відповідно до преамбули та статті 1 УПС вона встановлює виключно Партнерство, цілями якого, зокрема, є створення взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, громадського, науково-технічного та культурного співробітництва.

Проте дуже різні не тільки цілі угод, а й фінансовий і технічний механізм надання допомоги з боку ЄС.

Механізм надання допомоги державам Східної та Центральної Європи було юридично оформлено у програму PHARE12 . Програма допомоги PHARE стала важливим економічним засобом підтримки держав - учасниць цієї програми, а її бюджет на 1995-1999 рр. становив 6693 млн.екю 13.

В той же час надання допомоги Україні здійснюється в рамках Програми TACIS14 , яка була розроблена ЄС з метою підтримки процесу переходу до ринкової економіки та розвитку демократичних суспільств, а її бюджет на 1995-1999 рр. для України становив 207 млн. євро15.

Не менш вагомою відмінністю була і різниця в інституційному механізмі адаптації.

Так, на відміну від ролі Президента Польщі, яка полягала виключно у розширенні громадської підтримки процесу європейської інтеграції16, Президент України мав забезпечити координацію діяльності органів державної влади з питань адаптації законодавства. Для цього Указом Президента України було створено Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС17. До складу Національної ради входили високі посадові урядовці, науковці та народні депутати за згодою.

Треба відмітити, що протягом її існування відбулося лише два засідання Національної ради. На першому засіданні у грудні 2000 року було прийнято рішення щодо необхідності прискорення процесу адаптації. Цьому прискоренню мала сприяти розробка Концепції Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС, також доручили Уряду підготувати план робіт з адаптації на 2001 рік18. Друге засідання Національної ради відбулося у липні 2001 року. У Рішенні, зокрема, була зазначена підтримка розроблених Мін’юстом проекту Концепції Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС та пропозицій щодо внесення змін до Регламенту Верховної Ради України.19Обидва рішення були виконані лише частково. Всі спроби організувати проведення засідань Національної ради протягом 2002 - 2004 років були невдалими. Формально це можна пояснити тим, що в 2002 році було утворено Державну раду з питань європейської та євроатлантичної інтеграції20, завданнями якої, зокрема, є визначення стратегічних цілей і пріоритетних напрямків державної політики та сприяння взаємодії між органами законодавчої та виконавчої влади України у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції.

Отже, виходячи з того, що адаптація законодавства є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики21, можна дійсно стверджувати, що Державна рада мала взяти на себе виконання функцій, покладених на Національну раду, проте казати про значну роль Президента, Національної ради, а також Державної ради в інституційному механізмі адаптації дуже важко, оскільки їх діяльність не сприяла інтенсифікації процесу адаптації законодавства.

Незначною в процесі адаптації була і роль Уповноваженого України з питань європейської і євроатлантичної інтеграції22, який відповідно до Стратегії інтеграції України до ЄС та Положення про Уповноваженого23має здійснювати координацію діяльності та заходів, спрямованих на європейську і євроатлантичну інтеграцію України.

Взагалі запровадження посади Уповноваженого України з питань європейської і євроатлантичної інтеграції та утворення Управління з питань європейської інтеграції24були компромісними рішеннями, пов’язаними з невдалою спробою створення у 2001 році Міністерства з питань європейської інтеграції. Ініціатива щодо створення останнього була опрацьована в рамках проекту технічної допомоги „Підтримка реформ Уряду і центральних органів виконавчої влади" 25, але була підтримана тільки Мін’юстом, не підтримали цю ідею ані МЗС, ані Мінфін, ані Мінекономіки, яке, до речі, невдовзі після цього було перейменовано у Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції.

Ідея цього компромісного рішення була запозичена також з польського досвіду, де ще у 1991 році було створено посаду Уповноваженого Уряду з питань європейської інтеграції й іноземної допомоги26. Обслуговування роботи Уповноваженого Уряду забезпечувало Бюро у справах європейської інтеграції та Бюро у справах іноземної допомоги, які були створені як структурні підрозділи Офісу Ради Міністрів.

Незважаючи на те, що завдання, покладені на Уповноваженого України з питань європейської і євроатлантичної інтеграції та на Уповноваженого Уряду з питань європейської інтеграції й іноземної допомоги, схожі, функції, які вони виконували у процесі європейської інтеграції, були дуже відмінними.

Головною функцією польського Уповноваженого була підготовка Європейської угоди та створення механізмів її реалізації всередині Уряду. З цією метою у грудні 1994 року було створено Міжвідомчу робочу групу з питань Європейської угоди, до складу якої ввійшли представники всіх зацікавлених органів виконавчої влади. До завдань Міжвідомчої групи належали планування і координація дій, пов’язаних з реалізацією Європейської угоди та з адаптацією національного законодавства.

Головною функцією українського Уповноваженого, принаймні досі, було керування Урядовим комітетом економічного розвитку та з питань європейської інтеграції27, який є робочим органом Кабінету Міністрів і основним завданням якого є формування та проведення державної політики у відповідній сфері28. Проте незважаючи на те, що до складу цього Урядового комітету, окрім голови, входять ще тринадцять керівників центральних органів виконавчої влади, його діяльність, по суті, зводилась до розгляду проектів нормативно-правових актів, пов’язаних з економічними питаннями та з питаннями європейської інтеграції.

На відміну від польського Уповноваженого, український Уповноважений здійснював координацію діяльності та заходів, спрямованих на європейську і євроатлантичну інтеграцію України, лише формально або у тій частині, яка не пов’язана з адаптацією законодавства.

Можливо, це було обумовлено тим, що, як вже було зазначено раніше, координація діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення адаптації законодавства України до законодавства ЄС була покладена на Мін’юст, а Міністр юстиції був визначений головою МКР.

У зв’язку з зазначеним слід відмітити, що і результати діяльності польської Міжвідомчої групи і МКР різнилися.

Досвід функціонування польської Міжвідомчої групи був надзвичайно важливим, оскільки дозволив опрацювати оптимальні форми узгодження позицій і координації дій всередині Уряду по відношенню до питань, які знаходяться на перехресті компетенції значної кількості державних органів.

В свою чергу, досвід роботи МКР засвідчив неефективність її діяльності, пов`язану, насамперед, з відсутністю у Ради реальних повноважень щодо контролю за виконанням прийнятих рішень, та неналежний рівень представництва в ній центральних органів виконавчої влади.

У 2002 році необхідність реформування інституційного механізму адаптації стала абсолютно зрозумілою. На початку 2003 року на 10-му засіданні МКР було розглянуто питання виконання планів роботи з адаптації у 2001-200229роках та питання ефективності існуючого на той час інституційного механізму адаптації.

МКР дійшло висновку, що результати роботи з адаптації законодавства України до законодавства ЄС є досить невтішними і що основними проблемами на той момент, окрім недофінансування, були відсутність науково обґрунтованого підходу до реалізації завдань в сфері адаптації та відсутність необхідної кількості перекладів актів європейського права.
Таким чином, існуючий на той час інституційний механізм адаптації був визнаний неефективним. Це спонукало шукати нові шляхи та підходи у вирішенні питання організації роботи в сфері адаптації.

З метою вдосконалення організації науково-аналітичного, науково-освітнього, інформаційного та методологічного забезпечення процесу адаптації на базі вже існуючих Центру порівняльного права та Центру перекладів актів європейського права30було створено Центр європейського та порівняльного права 31, а такожбулозмінено механізм фінансування перекладів актів європейського права українською мовою через визначення єдиного розпорядника бюджетних коштів, передбачених у Державному бюджеті на ці цілі32.

Незважаючи на вищезазначене, вирішити весь комплекс проблем, що існують у площині забезпечення процесу адаптації, створенням Центру європейського та порівняльного права не вдалося. Аналіз виконання Плану роботи з адаптації у 2003 році33засвідчив, що, незважаючи на майже 100-відсоткове фінансування робіт з адаптації, виконання заходів, передбачених Планом, залишилося на рівні попередніх років.

На 13-му засіданні МКР, що відбулося 13 лютого 2004 року, було зазначено, що одними з основних причин невиконання планів роботи з адаптації у 2001-2003 роках є недостатня інституційна спроможність центральних органів виконавчої влади у цій сфері, відсутність у більшості випадків наукового обґрунтування необхідності та доцільності внесення в плани адаптації тих або інших заходів, а також брак стратегічного бачення цілей, перспектив та пріоритетів адаптації.

Отже, створення Центру ­європейського та порівняльного права – спеціальної установи, покликаної забезпечити науково-аналітичний, інформаційний та методологічний супровід адаптації, не розв’язало проблеми ефективної організації поточної роботи центральних органів виконавчої влади в сфері адаптації, а дало лише змогу забезпечити організацію та фінансування роботи по створенню наукового підґрунтя для проведення адаптації.

Можливість розв’язання проблем пов’язували із прийняттям Верховною Радою України Закону України „Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" (далі – Програма), оскільки основним лейтмотивом в роботі над Програмою була філософія, закладена Європейською Комісією у Білу книгу по підготовці держав Центральної та Східної Європи до інтеграції у внутрішній ринок ЄС34. Ця філософія полягає у необхідності формування адміністративних структур та юридичних механізмів, потрібних як для адаптації національного законодавства, так і для його ефективної реалізації.

Проте в Програмі вдалося передбачити лише загальні риси інституційного механізму адаптації законодавства, а саме роль Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.

Так, до повноважень Верховної Ради України, зокрема, віднесено забезпечення експертизи внесених всіма суб’єктами законодавчої ініціативи законопроектів на їх відповідність acquis communautaire на всіх етапах розгляду законопроектів, а також визначення цілей та завдань наступних етапів виконання Програми, встановлення їх часових рамок.

Забезпечення виконання Програми покладено на Кабінет Міністрів України, який щороку має затверджувати план заходів з виконання Програми та передбачати в проектах Державного бюджету кошти на фінансування заходів з виконання Програми.

Відповідно до Програми органом, що координує роботу з виконання Програми та забезпечує реалізацію політики у сфері адаптації законодавства, є уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері адаптації, яким згідно з Указом Президента України визначено Мін’юст35.

Таким чином, Мін’юст відповідно до покладених на нього завдань має:

  • здійснювати експертизу (готувати висновки) щодо відповідності acquis communautaire проектів законів України та інших нормативно-правових актів, що за предметом регулювання належать до сфер, відносини в яких регулюються правом Європейського Союзу;

  • організовувати роботу з підготовки щорічного плану заходів з виконання Програми, проводити моніторинг виконання Програми;

  • здійснювати науково-експертне, аналітичне, інформаційне та методологічне забезпечення виконання Програми, переклад актів acquis communautaire українською мовою, підготовку глосарія термінів acquis communautaire.

Виконання зазначених завдань без відповідного посилення інституціональної спроможності Мін’юсту було неможливим, оскільки їх реалізацію не можна було покласти на існуючий Центр європейського та порівняльного права, виходячи з того, що його статус не передбачав виконання владних повноважень, які відповідно до Указу Президента України „Про систему центральних органів виконавчої влади" мають здійснюватись урядовим органом державного управління36.

Виходячи з того, що відповідно до Програми стратегічною метою адаптації законодавства України до законодавства ЄС є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються ЄС до держав, які мають намір вступити до нього та беручи до уваги те, що зазначено в Посланні Президента України до Верховної Ради України „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році", в якому відмінено, що для забезпечення інформаційного, науково-експертного, аналітичного та методологічного супроводу адаптації законодавства України до законодавства ЄС має бути створено урядовий орган державного управління37, Мін’юстом ще у травні 2004 року було розроблено проект постанови Кабінету Міністрів України, яким передбачалося створити відповідний інституційний механізм, здатний ефективно імплементувати acquis communautaire в національне законодавство, а саме утворити Державний департамент з питань адаптації законодавства (далі – Державний департамент).

24 грудня 2004 року Урядом нарешті було прийнято рішення щодо утворення Державного департаменту на базі Центру європейського та порівняльного права38.

На практиці Державний департамент утворюється на базі Центру та Департаменту міжнародного права Мін’юсту, який і займався організацією роботи в сфері адаптації законодавства всі попередні роки39. Структура Державного департаменту створена таким чином, щоб забезпечити виконання покладених на нього завдань, а саме: координацію роботи, пов’язаної з виконанням Програми, проведення експертизи проектів нормативно-правових актів на відповідність законодавству ЄС та підготовку рекомендацій щодо їх вдосконалення, а також створення та функціонування загальнодержавної інформаційної мережі з питань європейського права.

Звичайно, виходячи з покладених на нього завдань, Державний департамент продовжить розпочату Центром роботу по здійсненню та систематизації перекладів актів законодавства ЄС та проведенню порівняльно-правових досліджень, проте у нього з’являться і нові напрями роботи, до яких, зокрема, відноситься розробка проектів законів з метою приведення законодавства України у відповідність до законодавства ЄС та організація роботи з підготовки та реалізації щорічних планів заходів з виконання Програми.

Порядок підготовки та реалізації плану заходів з виконання Програми (далі – Порядок) було затверджено постановою Уряду40. Відповідно до Порядку центральні органи виконавчої влади готують пропозиції до планів заходів на основі рекомендацій Мін’юсту щодо формування пропозицій на наступний рік та рекомендацій щодо приведення законодавства України у відповідність з acquis communautaire. Крім того, в Порядку чітко окреслено коло відповідальності Мін’юсту та центральних органів виконавчої влади у процесі формування та реалізації планів заходів.

Зазначеною постановою Кабінету Міністрів України також було утворено Координаційну раду з адаптації законодавства України до законодавства ЄС та затверджено склад Ради та Положення про неї, в якому визначені основні завдання та функції Координаційної ради.

Координаційну раду очолює Прем’єр-міністр України. Голова Координаційної ради має двох заступників, якими є Перший віце-прем’єр-міністр України та Міністр юстиції. До складу Координаційної ради входять за посадами Перший Віце-прем’єр-міністр, 17 керівників центральних органів виконавчої влади, Секретар ради – заступник Міністра юстиції, а також за згодою Голова Національного банку України, Голова Комітету Верховної Ради з питань Європейської інтеграції та Голова Ради підприємців України при Кабінеті Міністрів України. Основною функцією Координаційної ради є забезпечення взаємодії органів державної влади та недержавних інституцій в процесі виконання Програми. На практиці це означає, що двічі на рік керівники органів виконавчої влади будуть звітувати Прем’єр-міністру України про проведену роботу у сфері адаптації законодавства, а також про втілення в життя адаптованого законодавства. Крім того, Координаційна рада щороку буде готувати доповідь про стан виконання Програми, яка не пізніше 1 березня оприлюднюватиметься на пленарному засіданні Верховної Ради України. Організаційне забезпечення роботи Координаційної ради здійснює Мін’юст.

Отже, після закінчення формування штату Державного департаменту41 на урядовому рівні буде фактично створено інституційний механізм адаптації законодавства, який відповідає завданням, що стоять перед Україною на сучасному етапі розвитку.

Проте відповідний механізм ще має бути створено у Верховній Раді України. По-перше, це стосується необхідності законодавчого визначення повноважень Комітету Верховної Ради з питань Європейської інтеграції шляхом затвердження Положення про нього42.

По-друге, в Регламенті Верховної Ради України43 необхідно передбачити процедуру підготовки та внесення до Верховної Ради України проектів законів України, які за предметом правового регулювання належать до пріоритетних сфер, визначених в Програмі, а також вимоги щодо обов’язкового урахування acquis communautaire у проектах законів України, що розробляються народними депутатами України в рамках законодавчої ініціативи. Разом з цим має бути передбачено здійснення експертизи внесених до Верховної Ради України всіма суб’єктами права законодавчої ініціативи законопроектів на їх відповідність acquis communautaire на всіх етапах розгляду законопроектів та створено механізм запобігання прийняттю законів, положення яких суперечать acquis communautaire.

Водночас, слід усвідомити, що інституційний механізм завжди повинен відповідати цілям та завданням, які ставляться перед державами, що мають намір вступити в ЄС. Виходячи з досвіду побудови інституційних механізмів адаптації національного законодавства в державах - нових членах ЄС, зокрема в Польщі, можна зробити підсумок, що український інституційний механізм попереду чекає ще не одна зміна.

Директор Державного департаменту
з питань адаптації законодавства
Міністерства юстиції України О.В. Зеркаль


1 Закон України „Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18 березня 2004 р. № 1629.

2 Волтер Кернз. Вступ до права Європейського Союзу. – К.2002. – С.30.

3 Указ Президента України від 11 червня 1998 р. „Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу".

4 Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) та їх державами-членами від 16 червня 1994 року.

5 Постанова Кабінету Міністрів України від 12 червня 1998 р. №852 "Про запровадження механізму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу".

6 Постанова Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1998 р. № 1773 „Про затвердження Положення про Міжвідомчу координаційну раду з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу".

7 Постанова Кабінету Міністрів України від 12 червня 1998 р. № 852 "Про запровадження механізму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу".

8 Указ Президента України від 9 лютого 1999 р. №145 "Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади".

9 Постанова Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 р. №1496 „ Про Концепцію адаптації законодавства України до законодавства ЄС".

10 Постанова Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 р. №915 „Про затвердження Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України".

11 Європейська угода, яка запроваджує асоціацію між Польщею та Європейськими Співтовариствами і їхніми державами-членами, текст угоди див.: Klepacki Z . M . Wspolnoty Europejskie . – Bialystok , 1993. – 31 Desember . – P .1-28.

12 Перші букви назви програми англійською мовою - Польща і Угорщина: допомога для реконструкції економіки.

13 Щорічні звіти Європейської Комісії по Програмі PHARE.

14 Програма технічної допомоги ЄС Новим Незалежним Державам та Монголії.

15 Див.: Додаток 1.5 „Інформація щодо технічної допомоги Україні з боку ЄС в рамках Національної програми TACIS ", матеріали Парламентських слухань „Про взаємовідносини та співробітництво України з Європейським Союзом" 20.11.2002 р.

16 Загальна редакція Н.Гнидюк. Механізм координації європейської політики: практика країн-членів та країн-кандидатів, розділ 2.1. Януш Гонцяж. Польща – механізм координації європейської політики. – К. 2003. – С.137.

17 Указ Президента України від 30 серпня 2000 року №1033 „Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС".

18 Рішення №1 Національної ради з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС від 11 грудня 2000 р.

19 Рішення № 2 Національної ради з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС від 13 липня 2001 р.

20 Указ Президента України від 30 серпня 2002 р. № 791 „Про Державну раду з питань європейської та євроатлантичної інтеграції".

21 Закон України „Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18 березня 2004 р. № 1629.

22 Указ Президента України від 26.11.2001 р. № 1146 „Питання Уповноваженого України з питань європейської і євроатлантичної інтеграції".

23 Указ Президента України від 5 липня 2003 р. № 573 „Про забезпечення діяльності Уповноваженого України з питань європейської і євроатлантичної інтеграції".

24 Постанова Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2001 р.

25 Проект „Підтримка реформ Уряду і центральних органів виконавчої влади – EDUK 9802 " було реалізовано в 1999-2002 р. р.

26 Постанова Ради Міністрів Республіки Польща від 26 січня 1991 р. №11/91.

27 Постанова Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2001 р. № 1165 „Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2000 р. № 339".

28 Розділ IV Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 р. № 915.

29 Відповідно до Указу Президента України „Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу" від 14 вересня 2000 р. № 1072 Кабінет Міністрів України, починаючи з 2001 року, розробляє та затверджує щорічні плани дій щодо реалізації пріоритетних положень Програми, складовою частиною яких є плани роботи з адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

30 Постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 р. № 1353 „Про Центр перекладів актів європейського права".

31 Постанова Кабінету Міністрів України від 15 травня 2003 року № 716 „Про утворення Центру європейського та порівняльного права".

32 Постанова Кабінету Міністрів України від 4 вересня 2003 року №1400 „Про внесення змін до Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України".

33 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2002 року № 744-р „Про заходи щодо реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції України до Європейського Союзу в 2004 році".

34 Biala Ksiega. Przygotowanie krajow stowarzyszonych Europy Srodkowej I Wschdniej do integracji z Rynkiem Wewnetrznym Unii Europejskiej. – Przedstawicielstwo Komisji Europejskiej w Polsce. – Warszawa, 1995.

35 Указ Президента України від 21 серпня 2004 р. № 965 „Питання організації виконання Закону України „Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу".

36 Указ Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1572 „Про систему центральних органів виконавчої влади".

37 Розділ „Розширення Європейського Союзу – нові можливості та перспективи для України" Послання Президента України до Верховної Ради України „Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році".

38 Постанова Кабінету Міністрів України від 24 грудня № 1742 „Про утворення Державного департаменту з питань адаптації законодавства".

39 Наказ Міністерства юстиції України від 3 листопада 2004 р. № 1157.

40 Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 1365 „ Деякі питання адаптації законодавства Українидо законодавства Європейського Союзу ".

41 Наказ Міністерства юстиції України від 28 грудня 2004 р. №1441 „Про затвердження граничної чисельності працівників Державного департаменту з питань адаптації законодавства".

42 Проект Постанови Верховної Ради України від 9 вересня 2002 р. № 2161 „Про затвердження Положення про Комітет з питань Європейської інтеграції".

43 Постанова Верховної Ради України від 27 липня 2004 р. № 129 „Про Регламент Верховної Ради України".