Максим Щербатюк,
Українська Гельсінська Спілка з прав людини
Реалії забезпечення в Україні соціально-економічних прав
Державні зобов’язання щодо дотримання соціально-економічних прав полягають у забезпеченні трьох основних принципів: поваги, захисту і реалізації прав.
На первинному рівні держава покликана поважати ресурси, якими володіє індивід, його свободу пошуку роботи згідно з власними пріоритетами та свободу здійснювати необхідні дії та використовувати необхідні ресурси для задоволення власних потреб. Іншими словами, держава має створити такі умови поваги до ресурсів, які привели б до того, що люди самостійно могли забезпечити достатнє харчування, одяг, житло, нормальні умови життєзабезпечення. Сюди також відноситься і створення ефективно діючої системи визнання і реєстрації прав на земельні ресурси, нерухомість. Якщо проаналізуємо ситуацію, яка склалась в Україні, де на сьогодні є мораторій на продаж земель, де є проблеми із системою реєстрації прав на нерухомість, то нам дуже складно буде сказати, що у цій сфері у нас все в порядку. Це ж можна сказати й щодо свободи пошуку роботи згідно із власними пріоритетами. Тут виникає багато питань, які пов’язані з тим наскільки забезпечується така свобода, якщо ті, хто є безробітними і хочуть працювати, не працюють не через те, що немає роботи, а через те, що заробітна плата, які їм пропонуються є мізерною. Я нагадаю, що більшість вакансій у центрах зайнятості не займаються не через відсутність тих самих вакансій, а саме через недостатній рівень заробітної плати на них. Також є питання наскільки є повага до права власності українців, наскільки сприятливим є законодавство для розвитку бізнесу, оподаткування в Україні ? Держава має створити всі умови для того щоб кожна людина могла сама забезпечити достатній рівень життя. Всі ці питання не мають однозначної відповіді, але те, що на жодне з них не можна відповісти ствердно це факт.
На другому рівні маємо захист права. Тут державні зобов’язання мають включати захист свободи дій та використання ресурсів проти інших, більш агресивних суб’єктів, захист від шахрайства, рейдерства, існування ефективної системи виконання судових рішень. Як бачимо тут зобов’язання держави пересуваються в площину застосування різноманітних форм захисту від дискримінацій, протиправних захоплень ресурсів, у тому числі нерухомості і землі, також протидія різним аферам. Для України з її постійними проблемами із рейдерством, а також існування різноманітних схем афер на кшталт Еліта Центр це зобов’язання залишиться ще довго не здійсненним. Також проблемою є відсутність ефективного захисту від порушень трудових прав, і прав профспілкових організацій, оскільки на багатьох підприємствах в Україні є значні перешкоди в створенні профспілок, виконання ними статутних завдань. Надзвичайно складні проблеми є в судовій сфері, у тому числі щодо виконання рішень судів, і що взагалі можна тут сказати, якщо навіть рішення Конституційного суду щодо поновлення соціально-економічних прав не виконуються. До сьогодні для того щоб зробити перерахунок допомоги по догляду за дитиною й багатьох інших видів допомоги потрібно пройти всі судові інстанції, замість того щоб держава забезпечила виконання рішення Конституційного суду.
І на кінець третій рівень це реалізація права. І тут держава має зобов’язання реалізовувати права кожного по-перше через сприяння або по-друге через безпосереднє забезпечення. Щодо сприяння, то держава має вживати заходів щодо покращення критеріїв виробництва, а серед них створення безпечних умов праці, сприяння розвитку профспілкового руху. Думаю багато хто з вас знає про високий рівень травматизму, особливо смертельного, в Україні, а також ураховуючи те, що з кожним роком матеріальні виробничі ресурси все більше зношуються, а замінювати їх ніхто не збирається, то про зниження рівень травматизму не варто й говорити. Також важливе місце посідає розвиток профспілкових організацій і тут потрібно відзначити що до сьогодні роль профспілок ще далека від того, якою вона повинна була б бути, а саме авторитетного і сильного представника, який завжди знаходиться на боці працівника. Зобов’язання реалізовувати права через забезпечення полягає в забезпечені того, що є необхідним для задоволення базових потреб. Сюди в першу чергу відноситься забезпечення ефективно діючої системи соціального захисту, і тут потрібно зазначити, що одним з основних завдань для держави є встановлення мінімального рівня життя, який вона береться забезпечити. В Україні за базовий показник взято прожитковий мінімум, але наскільки правдивим відображенням реальності він є, якщо в його основу лягає набір продуктів і послуг, який був розроблений ще у 2000 році (хоча законом передбачено перегляд цього показника кожні 5 років), і навіть ті показники, які закладені там на сьогодні не можуть задовольнити мінімальні потреби населення. Також в обов’язки держави щодо забезпечення входить створення ефективної пенсійної системи, системи захисту незайнятого населення, а також людей, з обмеженими можливостями, людей, людей, які тимчасово втратили працездатність. Згадуючи проблеми із впровадженням накопичувального рівня пенсійної системи, проблем в охороні праці, проблем із виконанням рішення Конституційного суду щодо соціально-економічних прав, знову потрібно задати питання чи виконує України взяті на себе зобов’язання щодо соціально-економічних прав. Думаю відповідь кожен для себе знайде сам.