К.С. Слюсар
старший інспектор з особливих доручень
Департаменту освіти та науки МВС України

Універсалізація як основа розвитку нових поколінь прав людини

Права людини є визнанням значущості кожної особистості для світового співтовариства, головним пріоритетом якого має бути захист кожної людини при її самореалізації та розвитку. Під впливом вчення про права людини змінюються зміст, сутність та функціональне призначення права, воно набуває особистісного, гуманістичного характеру. Це викликає необхідність більш глибокого вивчення та переосмислення функцій права України, використовуючи методи юридичної науки та враховуючи взаємний вплив цих явищ. З однієї сторони, саме право є гарантією реалізації та захисту прав та свобод, а з іншої – права і свободи визначають гуманізм та демократизм права.

Захист прав та свобод людини завжди має здійснюватись з дотриманням правових норм, що регулюють такий захист. Враховуючи входження нашої держави до романо-німецької правової сім’ї, пріоритетним підходом до праворозуміння, є його вивчення у вигляді нормативної системи, що закріплена у нормативно-правових актах. Право – це явище соціальної дійсності, що існує та функціонує у відповідності із законами цілісного органічного утворення – законам системи. В свою чергу системи, що мають нормативний характер, знаходяться у складних (системних) зв’язках з усім комплексом соціальних утворень [1, С. 54].

Міжнародні, регіональні та національно-державні системи захисту прав людини є відносно самостійними та незалежними. Однак, проаналізувавши їх зміст ми можемо побачити, що вони багато в чому збігаються. Це обумовлено турботою про людину, як про особистість, бажанням, всебічно захистити її та створити їй умови для вільного розвитку.

Незалежно від політичних, культурних, релігійних переконань, кожен з нас є членом одного світового суспільства. Кожен має право на життя, повагу до його честі, гідності, захист та підтримку. Саме тому, права людини мають бути наділені універсальністю та загальним характером, щоб людина в будь-якому куточку світу мала певну гарантовану низку прав та свобод. Загальні права виконують інтеграційну функцію та сприяють становленню загальносвітового гуманітарного порядку.

Вчений з Судану, А. Ан-Наім стверджує, що права людини є загальними не тому що вони містяться в міжнародних документах і тому стають обов’язковими для країн, що приєдналися до них, а навпаки, ці права отримали закріплення документах, саме тому, що належать будь-якій людині від народження і є загальними для всіх. Існує загальне нормативне правило, яке підтримують всі головні культурні традиції. Після його тлумачення просвітленим розумом воно здатне стати підґрунтям загальних стандартів прав людини. Це правило звучить наступним чином – кожен має ставитись до інших людей так як він хотів би, щоб інші ставилися до нього1. Це “золоте правило” дозволяє виділити загальні права, які та чи інша культурна традиція передбачає для своїх членів. У відповідності ж з принципом взаємності, ця культурна традиція має розповсюджувати ці права і на всіх інших осіб, які не є її членами [2, С. 183-186].

Разом з тим, у науковій літературі ми можемо зустріти і протилежну точку зору. Так С. Проскурін вважає, що для сучасного багатоваріантного світу важко сформувати універсальний підхід до прав людини [3, С. 49]. Г.М. Даниленко, пише, що сучасне міжнародне співтовариство поки що далеке від консенсусу стосовно прав людини [4, С. 30]. А професор С.В, Черниченко, стверджує, що в наш час існує універсальна концепція міждержавного співробітництва в галузі прав людини, а не універсальна концепція прав людини [5, С. 241-242].

Однак, ми вважаємо, що в той час коли у світі відбуваються глобалізаційні та інтеграційні процеси такий скепсис навряд чи має підґрунтя. Загальні права – це надбання людства, вони є реаліями сьогодення та передбачають дієві механізми захисту людини. Вони викладені у Міжнародному білі про права та інших документах, що були прийняті Організацією Об’єднаних Націй. Саме завдяки такому універсальному правовому комплексу встановлюється стандарт поведінки держав щодо прав людини. Права людини зумовлюють ставлення держав не тальки до своїх громадян, а й у стосунках з усім світовим співтовариством.

Міжнародні стандарти прав людини засновані на загальному досвіді та спадщині народів. У їх створенні приймали участь держави з абсолютно різними політичними, економічними, культурними та релігійними цінностями. Під час взаємодії відбувається синтез ідей, поглядів, традицій, підходів щодо прав людини в результаті якого утворюється “універсальне ядро” навколо якого об’єднуються всі інші права людини. Тобто, універсальні права займають “головуючу” позицію в системі національних прав людини.

Процедура створення універсальних прав людини має певні труднощі, які пов’язані з юридичною формалізацією загальнолюдського мінімуму гуманітарного та полікультурного характеру, а також із з’ясуванням, що є критерієм відбору таких загальних прав людини. Поява універсальних прав людини є результатом міжнародного співробітництва та відмови від національно-культурної замкнутості. Знаходження компромісів, встановлення міждержавних домовленостей, спільне вирішення проблем є основою універсальності прав людини. Створення універсальних прав людини є формою втілення та захисту загальнолюдських цінностей. Завдяки ним, особа відчуває повагу до своєї гідності. Визнання універсальних прав людини означає, що держава не може встановлювати правила поведінки, що будуть обмежувати такі права.

На сьогодні, до таких універсальних прав слід відносити:

Слід зазначити, що ці права є універсальними для всіх країн та різних культур, однак, їх перелік не є вичерпним і з плином часу може і має бути доповнений. В умовах глобалізаційних світових процесів, взаємодії народів з різними культурними та історичними спадщинами, права людини певним чином трансформуються і набувають нового більш адекватного змісту, з’являється четверте покоління прав людини, яке закріплює соматичні права людини.

Приєднання України до міжнародних актів про права людини, прийняття Конституції, що проголошує права та свободи людини як вищу соціальну цінність, обумовлює новий підхід до визначення напрямів впливу права, визначаючи його межі та особливості. Поява загальних прав зумовлена бажанням народів, а також різних держав поставити нові акценти у суспільних відносинах, змінити світовий порядок, надати проблемі захисту людини інтернаціонального забарвлення.



  1. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – М., 2001. – 752 с.
  2. Постоянный адрес статьи - http://www.centrasia.ru/newsA.php?st=1033504620
  3. Проскурин С.Г. Семиотика концептов. Вечные индоевропейские темы: вера, надежда, любов. – Новосибирск, 2008. – 212 с.
  4. Даниленко Г.М. Международная защита прав человека. Вводный курс: Учебное пособие: Навчальне видання.- М.: Юристъ, 2000.- 256 c
  5. Россия и Совет Европы: 5 лет вместе. //Материалы международной конференции. – 17-19 мая 2001. – М., 2001. – с.
  6. Гіда Є.О. Теоретичні основи загальнолюдських стандартів прав людини. – К., 2008. – 105 с.


1 - Це правило відповідає “категоричному імперативу” І. Канта.

2 - Більш детально перелік універсальних прав людини викладено у праці Гіди Є.О.