Х. Ярмакі
доктор юридичних наук,
професор Одеський державний університет внутрішніх справ

Проблеми забезпечення прав людини при застосуванні міліцією заходів адміністративного примусу

Проблема забезпечення реалізації, охорони і захисту прав, свобод та законних інтересів громадян на нинішньому етапі розбудови держави набула особливої актуальності. Конституцією України гарантується державний захист прав та свобод людини і громадянина. Для органів внутрішніх справ виконання цього положення Основного Закону є одним з головних завдань[3].

У зв’язку з цим заслуговує на увагу ст. 5 Закону « Про міліцію», де спеціально сформульовані вимоги про діяльність міліції щодо додержання прав громадян. 12 січня 2005 зазначена стаття Закону України “Про міліцію” була доповнена наступним змістом: міліція забезпечує затриманим та заарештованим (взятим під варту) особам з моменту їх затримання або арешту (взяття під варту) право захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника, реалізацію інших прав затриманих і заарештованих (взятих під варту) осіб…. У разі заявлення затриманим або заарештованим (взятим під варту) особами усної або письмової вимоги про залучення захисника працівники міліції не мають права вимагати від них надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника [2].

Рівень розвитку свободи та демократії у суспільстві визначається не тільки формальним визнанням владою прав та свобод людини, включаючи офіційне приєднання до міжнародно-правових документів, що їх регламентують, але й багатьма іншими факторами. Одним з найважливіших серед них є наявність діючого, ефективного соціально-юридичного механізму реалізації прав та свобод, що містить гарантії їх забезпечення і захисту. У цьому механізмі вагоме місце, згідно з специфікою діяльності, займають правоохоронні органи, зокрема органи внутрішніх справ.

Аналіз завдань і функцій, що виконуються різними підрозділами системи МВС України, свідчить, що в діяльності органів внутрішніх справ питання забезпечення, реалізації, охорони та захисту прав, свобод та законних інтересів громадян займають особливе місце. Міліція — це державний орган виконавчої влади, який покликаний захищати насамперед життя, здоров’я, права та свободи громадян. Практично всі служби МВС України: громадської безпеки, карного розшуку, слідства, апарати по боротьбі з економічною злочинністю — за допомогою різноманітних засобів та методів беруть участь у вирішенні цих завдань безпосередньо на своїх ділянках роботи.

Згідно із Законом «Про міліцію» (ст. 2) основними її завданнями є забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і законних інтересів; своєчасне запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням; швидке й повне розкриття злочинів; охорона громадського порядку та забезпечення громадської безпеки; захист власності від протиправних посягань; надання правової і організаційної допомоги громадянам, посадовим особам та іншим суб’єктам у здійсненні їх законних прав та інтересів.[2] Характерно, що вирішення цих проблем пов’язано із задоволенням різноманітних потреб й інтересів кожної людини, оскільки дотримання вимог закону, правопорядок та його захищеність є важливою умовою реальності свободи особи у суспільстві, гарантією здійснення всієї системи її прав та свобод. Таким чином, гарантування прав і свобод людини і громадянина міліцією реалізується виконанням нею своїх провідних функцій. При цьому гарантування суб’єктивних прав обумовлює та конкретизує завдання, що стоять перед міліцією. У підсумку всі інші завдання виступають як похідні від головного — забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина у комплексі з інтересами суспільства. Аналіз законодавства та практика роботи різноманітних служб та підрозділів міліції дозволяють виявити наступні основні напрями діяльності органів МВС України щодо забезпечення реалізації, охорони та захисту конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян:

а) захист людини, її життя, здоров’я, прав, свобод та законних інтересів незалежно від віку, статі, національності, расової належності, мови та ін.;

б) недопущення у своїй діяльності незаконних обмежень і порушень прав, свобод та законних інтересів громадян;

в) безпосередня охорона задекларованих в Основному Законі прав, свобод і законних інтересів громадян;

г) забезпечення необхідних умов реалізації громадянами певних прав, свобод та законних інтересів.

Співробітники міліції поряд з іншими правоохоронними органами покликана приводити в дію механізм правової охорони. Вони забезпечують застосування заходів державного примусу, маючи на меті усунення перешкод реалізації прав та обов’язків, поновлення порушеного права, притягнення винних осіб до юридичної відповідальності.

Конституційні норми, спрямовані на забезпечення державою реалізації, охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, потребують від міліції й інших правоохоронних органів послідовно спрямовувати свою правозастосовчу діяльність на забезпечення добробуту людини, дотримуючись при цьому принципу верховенства права, здійснення якого є головним у створенні правової держави. Його реалізація пов’язана з втіленням формули: «дозволено все, що не заборонено законом».

Захист прав, свобод та законних інтересів громадян передбачає не тільки відповідну діяльність державних органів, а й також активні дії, у межах закону, самого носія гарантованих Конституцією України прав та свобод, з поновлення ним свого порушеного права без звернення до компетентних органів.

З сутності права випливає, що реалізація конституційних прав та свобод громадян неможлива без забезпечення її організаційно-виконавчою діяльністю державних органів та посадових осіб, їх діяльність є свідоцтвом реальності свободи особистості, необхідним фактором переходу правових можливостей користування благами, закріпленими в Конституції, у практику життєдіяльності кожного громадянина. Тому дуже важливо визначити роль та значення держави в цілому і окремих її органів у забезпеченні реалізації конституційних прав та свобод громадян. Тут винятково важливу роль відіграє ефективна діяльність правоохоронних органів, і серед них — органів внутрішніх справ, їх функції у механізмі реалізації прав та свобод особистості, як уже зазначалося, багатоукладні: від створення безпечних умов їх реалізації у громадських місцях до захисту злочинно порушених, із застосуванням найжорстокіших за законом примусових заходів. Таким чином, будь-який напрям діяльності органів внутрішніх справ, що претендує на статус такого, що гарантує права та свободи особистості, може бути лише таким у межах законності, заснованої на демократії.

Проведені за останній час правоохоронні реформи виявили цілу низку несприятливих для особистості тенденцій, що суттєво послаблюють її реальний статус у суспільстві, соціальну та правову захищеність.

Однією з найважливіших проблем правоохоронної реформи має стати гуманізація мислення, і в цілому, правової свідомості працівників ОВС. Труднощі вирішення цієї проблеми пов’язані з тим, що професійна діяльність працівників міліції по протидії злочинності і правопорушенням, схильна до каральних, силових методів, і тому призводить до певних деформацій свідомості, відтворення негативного ставлення до ідеології захисту міліцією прав людини. Причому, це не якась особлива вада національної правоохоронної системи: як відзначають сучасні дослідники цієї проблематики за кордоном, ідеологія прав людини не сприймається поліцейськими більшості країн світу, і не тільки тих, демократичний розвиток яких має незначну історію, але й країн усталеного демократичного розвитку. Разом із тим, права і свободи людини і громадянина – це та, можливо єдина, цінна система, яка здатна примирити людину з оточуючим її суспільством, державою. Найдієвішим концептуальним підходом до вирішення проблеми гуманізації правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ є те, що умовно можна назвати “внутрішньою гуманізацією” міліцейської системи, тобто гуманізацію управлінських відносин, гуманізацію відношення відомчої системи до окремого працівника.

Цікавим є факт, що працівник міліції не є запрограмованою машиною, а також є громадянином та людиною. Чи забезпечуються в цьому сенсі його права та свободи, чи може повною мірою захищати та забезпечувати права та свободи інших громадян в умовах майже відсутності механізму забезпечення його соціально-економічних прав та свобод?

Останнім часом питанням обговорення стає структурно-управлінська будова міліції за системою, яка в значній мірі наближена до поліцейської системи держав Євросоюзу.

Значну увагу забезпеченню конституційних прав і свобод людини та громадянина в діяльності міліції приділяє МВС України. На виконання вимог Президента України, Закону України “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” [4], з метою підвищення ефективності участі громадськості в здійсненні контролю за дотриманням законності, створення умов для демократизації та прозорості в діяльності органів внутрішніх справ, попередження і недопущення порушень конституційних прав і свобод людини та громадянина, захисту їх законних інтересів, а також активізації участі України в процесах європейської інтеграції Міністром внутрішніх справ України 8 липня 2005 року виданий Наказ №536 “Про створення постійно діючих мобільних груп з моніторингу дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ та затвердження положення про ці групи”[5].

На виконання зазначеного наказу на базі навчальних закладів міністерства внутрішніх справ створено постійно діючі мобільні групи з моніторингу дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ ( далі - мобільні групи) з розрахунку по одній групі на закріплену область чи залізницю. До складу мобільних груп включені фахівці з числа працівників постійного складу навчальних закладів, які мають досвіт практичної та наукової роботи у сфері дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина, захисті їх законних інтересів, представники громадських організацій правоохоронної спрямованості, очолюють мобільні групи Помічники Міністра (представники у ГУМВС, УМВС, УМВСТ).

Мобільні групи здійснюють моніторинг дотримання Конституційних прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ, за результатами моніторингу та аналізу виявлених порушень розробляють: науково - обґрунтовані методичні рекомендації для практичних органів і підрозділів внутрішніх справ з питань недопущення порушень конституційних прав і свобод людини та громадянина в їх діяльності; пропозиції щодо внесення змін та доповнень в діюче законодавство та нормативно-правову базу, що регулює відносини у сфері громадського порядку та громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю, забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

18 квітня 2006 року Міністром внутрішніх справ видана Вказівка №338 якою всі працівники міліції зобов’язуються зачитувати затриманим, під час затримання, підстави затримання та їх права[6].

Реформування органів внутрішніх справ не ставить крапку у вирішенні проблеми захисту прав та свобод людини і громадянина, бо потребує вдосконалення і чинне законодавство. Прогалини в законодавстві породжують неврегульованість відносин забезпечення захисту прав та свобод людини і громадянина, призводить до їх порушення. Так досі не визначений правовий статус понятих у адміністративних відносинах, залишається не вирішеним питання обчислення терміну приводу та доставляння правопорушників, не визначений порядок та механізм надання, у встановлені законодавством строки, правової допомоги особам, що затримані за скоєння правопорушень, не визначений законодавчому рівні режим утримання осіб, що відбувають адміністративний арешт за скоєння адміністративного правопорушення та осіб, що затримані за бродяжництво, ряд інших.

Щодо осіб які утримуються у приймальниках-розподільниках органів внутрішніх справ для осіб затриманих за підозрою у бродяжництві.

Право співробітників міліції затримувати на строк до 30 діб з санкції прокурора і утримувати у спеціально відведених для цього приміщеннях громадян, що підозрюються у бродяжництві передбачено пунктом 5 статті 11 чинного Закону України “Про міліцію”. При цьому названий закон визначення поняття “бродяжництво” не надає. Чинний Кримінальний Кодекс України не визнає бродяжництво суспільно-небезпечним діянням, за яке настає кримінальна відповідальність, таку ж саму позицію підтримує і Кодекс України про Адміністративні правопорушення, який також не визнає бродяжництво суспільно-небезпечним або суспільно-шкідливим явищем за яке настає адміністративна відповідальність.

Крім цього, ні один з чинних законодавчих актів України не містить чіткого та однозначного визначення поняття “бродяжництво”, тому працівники міліції на свій розсуд визначають підстави для затримання людини. Наявність зазначених повноважень працівників міліції та перелічених обставин створюють умови для порушення ними прав і свобод громадян та зловживання посадовим становищем.

Спеціальні установи системи МВС, що реалізують примусові заходи, пов’язані з обмеженням особистої свободи громадян (приміщення чергових частин для доставлених, ізолятори тимчасового тримання, приймальники-розподільники для осіб, затриманих за бродяжництво, спеціальні приймальники для адміністративно заарештованих) у більшості випадках не відповідають вимогам закону. Таким чином, затримавши людей за підозрою вчинення даже не злочину, а наприклад, бродяжництва або адміністративного проступку, держава руками працівників міліції сама порушує права людини та громадянина, відсутністю елементарних санітарно-гігієнічних умов та належних умов для відпочинку. Зазначені проблеми потребують негайного вирішення на урядовому рівні. Однак сьогодні ці питання вирішуються у більшості випадків на місцевому рівні.

Все викладене створює перешкоди в діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню прав та свобод людини і громадянина, негативно впливає на оцінку роботи міліції з боку населення, на авторитет міліції та держави цілому.

Література

  1. Конституція України від 28 червня 1996 року.
  2. Закон України “Про міліцію” від 20.12.1990 // ВВР України №4 від 1991р.
  3. Копейчиков В.В. та ін. Роль міжнародних стандартів з прав людини у діяльності міліції по забезпеченню законності.//Право України. – 1993. -№ 7 – 8
  4. Закон України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» від 19 червня 2003 року №975- ІV// Відомості Верховної Ради України №46 від 2003р., ст.366.
  5. Наказ МВС України від 8 липня 2005 р. № 536 “Про створення постійно діючих мобільних груп з моніторингу дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ та затвердження положення про ці групи”.
  6. Вказівка МВС України №338 від 18 квітня 2006 “Про забезпечення зачитування осовних прав затриманих під час затримання громадян у вчиненні злочину або у зв”язку з учиненням адміністративного правопорушення”.